Сестра Стаса вийшла заміж і виїхала з рідного села. Про неї не було чути 25 років. Батьків вже не стало. Але вона так і не з’явилася. Стареньку батьківську хату Стас сам перебудував, поставив новенький паркан, обробляв город. Якогось дня на порозі з’явилася сестра. Чоловік привів у дім іншу, а її виставив з будинку.

– Буду жити тут, – сказала вона, переступивши поріг батьківської хати

У мого друга Стаса є рідна сестра. Свого часу років в двадцять вийшла заміж і поїхала жити в інше місто.

Років двадцять п’ять про неї не було чути. За цей час батьків не стало, заповівши Стасу і його сестрі невеликий будиночок в приватному секторі. Будиночок невеличкий.

За час відсутності сестри Стас практично повністю перебудував будинок, побудував гараж, обробив територію. Треба сказати справи у нього в фінансовому плані йшли досить добре. Мав три корови, трактор, хороший автомобіль. Крутився як міг.

Зрозуміло, що за роки одружилась з’явилося троє дітей. Жили вони не тужили, але тут після стількох років заявилася сестриця.

Щось у неї там з сімейним життям не склалося. Чоловік вигнав з дому. Так вона і згадала, що десь є батьківська хата. Але ж навіть на прощання не приїжджала.

Зате з’явилася в будинок як господиня. Мовляв, що теж тут жити буде. Треба сказати для Стаса це був шoк. Стільки років її не було, зрозуміло ніяких комунальних платежів вона не робила, все оплачував Стас. А тут на тобі – буду жити.

Стас хотів вирішити все по хорошому. Запропонував їй сплатити за її частку меншу суму, адже він сам робив ремонт і привів в порядок стареньку сільську хатину. Вона не захотіла.

Мотивує тим, що на ці гроші нормальне житло не купиш. Хоче жити в батьківській хаті. А то, що від рідної домівки вже фізично нічого не залишилося і все практично нове, цього вона в помічати не хоче.

Як була руїна, так їй нічого і не треба. А як будинок дійсно перетворився в щось вартісне так їй відразу знадобилося. Зараз Стас подав до суду. Чекає рішення. Він як і раніше не проти виплатити компенсацію.

– Якщо не вийде, так я тоді краще новий будинок побудую. А цей розберу і залишу їй пусті стіни. Нехай живе. Шкода звичайно праці, але якщо вона по хорошому не хоче, у мене немає вибору, я маю своїх дітей і повинен дбати про них, – сказав мені вчора Стас.

КІНЕЦЬ.