Сестра зараз щосили вдає із себе жертву. Хоча я не виключаю того факту, що сестра насправді не розуміє, що не так вона зробила, що батьки так на неї з’їлися.

Вона ж у нас виросла з твердою переконаністю, що весь світ має крутитися довкола неї, пробиваючи дорогу собі істериками, скандалами та маніпуляціями. Батьки на це велися до її років десяти, а потім почали намагатися якось виправити ситуацію, але якось у них це виходило слабо.

Сестра все одно влаштовувала істерики до хрипоти і зрештою отримувала бажане. Остання така масштабна істерика сталася в одинадцятому класі.

Тоді сестра націлилася на дуже серйозний вищий навчальний заклад, куди вже точно на бюджет не пройшла б. Не з її “прагненнями” до навчання. Вона і ВУЗ цей вибрала, тому що він “крутий”. Швидше за все, почула про нього в когось із однокласників, от захотілося.

Про своє рішення сестра оголосила у другій чверті одинадцятого класу, коли вже всі репетитори світу не могли її підготувати до бюджетного вступу. Та й для вступу на позабюджет попітніти довелося б.

Батьки тоді одразу сказали, що вона пізно взялася, на репетиторів піде вагон грошей, а потім ще й на навчання доведеться щороку витрачати дуже пристойну суму.

Сестра кричала, що батьки зобов’язані дати їй пристойну освіту, а якщо вони цього не зроблять, вона піде на пaнeль, адже в житті їй нічого хорошого не світить.

Скандал тривав дуже довго. Мама пила заспокійливе відрами, тато старів на очах.

На місці батьків я дала б мрії сестри здійснитися. Хоче на пaнель – нехай іде, може, там її таланти хтось би оцінив. Але батьки таки здалися заради щастя донечки.

Завдяки витраченим батьками грошам сестра зі скрипом, але змогла вступити до того ВУЗу, куди хотіла, щоправда, факультет там був такий, не найзатребуваніший, тому найдешевший.

Сестрі ж було все одно на якомусь факультеті вчитися, аби у “крутому” вузі. Тому абияк наскребла прохідні бали на вступ.

Для оплати першого року навчання батькам довелося взяти кредит, бо репетитори та випускний “зʼїли” усі фінанси сім’ї.

З хвостами та перездаваннями сестра перейшла на другий курс, а в нас замаячила надія, що все не дарма. Я була певна, що вона ще в першому семестрі вилетить.

На другому курсі батькам довелося брати новий кредит, але на той час ми спільними зусиллями закрили попередній. Як би я не була проти кредитів, виплачувати його батькам допомагала, бо їм було важко.

І ось до кінця першого семестру другого курсу сестра приходить до батьків із новиною, що вона вагітна. Розписуватись з хлопцем вона не буде, але житиме у нього, роститиме дитину.

Батьки були шоковані, що зовсім не дивно. На несміливе мамине питання, а що там далі з навчанням, сестра спокійно відповіла, що вже забрала документи і їй повернули гроші за другий семестр.

Гроші вона, звісно, ​​батькам віддавати не збирається, бо вони потрібні на дитину. Це було сказано в ультимативній формі, начебто так і треба.

Тоді тато і заявив, що якщо вона вся така самостійна, то надалі зі своїми проблемами буде розбиратися сама, це її рішення та її відповідальність за них. Сестра пирхнула і пішла, просто викресливши батьків зі свого життя. Навіть не зателефонувала за півроку жодного разу, з жодним святом не привітала.

Звичайно, батьки переживали, все-таки дочка. Але потім просто змирилися із ситуацією. Продовжили жити та виплачувати кредит, який брали на навчання сестри.

Але нещодавно сестра нагадала про себе. Подзвонила мамі та безапеляційним тоном заявила, що повертається додому разом із сином. З тим хлопцем, що батько дитини, у них щось розладналося. Але тут вагоме слово сказав тато, який нагадав їй, що вона сама ухвалила рішення, а тепер відповідальність лежить на ній. Тим паче, що у квартирі місця немає.

Через те, що треба гасити кредит за навчання, я вирішила переїхати до батьків, а гроші, що вивільнилися з оренди житла, віддавати їм.

Сестра почала обурюватися, що вона взагалі-то у нас тепер мати-одиначка і батьки зобов’язані їй допомогти. А я можу і на кухні пожити чи взагалі знову винайняти квартиру.

Але тато за мовчазного схвалення мами сестрі сказав, що ми зараз розгрібаємо наслідки її попереднього рішення. Нагадав і про гроші, які сестрі повернули, а вона навіть не подумала віддати їх для погашення вагомої частини кредиту. Що вона витратила такі гроші за півроку, це вже не наші проблеми.

– Тобто вам начхати і на дочку, і на онука? – намагалася давити сестра.

– Ми цього онука в очі не бачили жодного разу, ти не вважала за потрібне нас з ним знайомити. А сама ти вже доросла та самостійна, це твої слова.

Нині сестра живе у нашої бабусі, яка тепер регулярно виносить батькам мозок, що не можна так зі своєю дочкою чинити. Але батьки поки що тримаються, сподіваюся, що не здадуться й надалі, бо інакше сестра ніколи нічого не навчиться.

КІНЕЦЬ.