В Іспанію я поїхала 5 років тому. Їхала до своєї подруги, яка гарно тут влаштувалася і добре заробляла.

Олена і мене до себе покликала, коли знала, що чоловік мене залишив і я сама дитину виховую.

Жила я з мамою в селі, донька моя якраз в інституті почала навчання, тому я вважала, що в цей час, коли вона вже майже самостійна, зможу поїхати за кордон і трохи заробити на життя.

Втрачати мені було нічого, тому зібрала речі, подруга сказала, що позичить мені гроші на перший час, та й з житлом допоможе.

Мені перший час було дуже складно, словами не передати, це як 2 різні світи, Іспанія зовсім не схожа на нашу країну – там інші люди, інші звичаї, інші порядки.

Спочатку мені важко дуло, але жили ми в невеличкому містечку, та й подруга була поруч, яка завжди допоможе, підкаже щось, тому швидко звикла я.

А коли отримала першу зарплату, ми з Оленою на складі працювали, вона мене до себе влаштувала, то взагалі я дуже щаслива була.

Гроші надсилала своїй доньці, адже в студентські роки так багато всього потрібно, а, особливо, коли мами немає поруч.

Просила доньку, щоб вона і бабусі допомагала і продукти їй купувала, адже для неї я передавала гроші донькою також.

А коли у нас було дуже неспокійно, ми з Дніпропетровщини, я стала просити доньку, щоб вона з бабусею їхали до мене.

Мама, звісно, не захотіла їхати нікуди, вона сказала, що з дому нікуди не поїде на старості років, а особливо в такі далекі світи, тоді я вмовила доньку, щоб до мене приїхала, адже дуже хвилювалася за неї.

Донька приїхала, ми її теж влаштували на роботу, тим паче, вона якраз закінчила навчання.

Так ми з донечкою тут вирішили трохи грошей заробимо, та й згодом повернемося додому.

Аж тут сестра мені рідна телефонує, вона з чоловіком в Одесі живе, у його квартирі.

Ірина сказала, що мама наша занедужала, що їй потрібний догляд, їздити вона так далеко не може, а за мамою потрібно дивитися щодня, тому сказала, що буде мамину хату продавати, а її до себе забере.

Сестра пояснила, що я за кордоном ще не зрозуміло скільки буду, а за мамою дивитися нікому, тому вона придумала єдиний найкращий варіант.

Я не знаю тепер, що робити мені. Або все кидати і їхати в село, але нам з донькою зараз важко там буде, бо роботи ні в неї, ні в мене там немає.

Та й що ми можемо робити в селі, що на нас там чекає?

Мені не шкода й хати маминої. Хай би сестра продала б її, якщо маму буде доглядати. Але вона сама живе в квартирі чоловіка і не зрозуміло, що він завтра скаже, адже у них може щось не заладитися і вони можуть розлучитися навіть.

В сім’ї всякого буває. А маму тоді куди?

Рішення потрібно вже зараз прийняти, а я так заплуталася. Ну що його робити?

КІНЕЦЬ.