Подзвонила мені якось двоюрідна сестра.

-Таня, Привіт, як ти? Ви що, будинок купили? Які молодці!

-Привіт, нормально все. Так, купили нарешті. Щоправда, ремонт ще треба зробити.

Роботи – купа, а грошей зовсім не лишилося після покупки.

-Ну Давайте ви там швидше.

Вже не терпиться до вас на шашлики приїхати. Уявляю, як буде здорово: трава, гойдалка, фрукти та овочі свої. Казка!

-А Чого чекати-то? Приїжджайте на цих вихідних. У нас тут купа справ: сміття треба викинути, у саду дерева треба обрізати.

Нам зараз будь-яка допомога – як повітря.

Попрацюємо, а ввечері й шашликів насмажимо. Сестра миттю замовкла. Витримала паузу і каже: -Ой, слухай, цих вихідних ми вже з іншими родичами домовилися.

-Так Давайте на наступні. Тут роботи – на кілька років уперед.

І так. Не забудьте привезти із собою м’яса.

Бо ми і так останні копійки витрачаємо. А навесні – грядки, фруктові дерева, а потім – своя продукція, чиста, свіжа…

Краса… Сестра більше нічого не говорила.

Швидко попрощалася і поклала слухавку.

Сподіваюся, вона зрозуміла, що ми купили цей будинок для себе і для свого задоволення. А терпіти в ньому дармօїдів не збираємося.

КІНЕЦЬ.