Сестра часто приїжджає з усім своїм сімейством “погостювати” до нашої мами в село. Такі їхні візити обходяться мамі дуже дорого – двоє дорослих людей і двоє дітей, які приїжджають з пустими руками на кілька днів. Мамі, щоб приготувати їм сніданок, обід і вечерю, треба і продуктів не на тисячу гривень купити, і коло плити весь день стояти. Приїхала я в суботу в село, привезла мамі продукти, і застала таку картину: мама на городі працює, а сестра моя засмагає на подвір’ї. Тоді я вже не витримала

Нас у мами двоє: я і сестра Галина. Ми настільки різні, що навіть не віриться, що ми – рідні.

Тягнеться ця історія ще з дитинства. Галина у нас була маленька принцеса, всі бажання якої треба було виконувати.

Та зараз я не про це. Ми виросли, давно маємо свої сім’ї, але в глобальному плані нічого не змінилося.

Ситуація у нас зараз така: я допомагаю мамі, а мама – тягне Галину і всю її сім’ю.

Ми обидві живемо окремо. Я маю власну квартиру, ми з чоловіком добре живемо, зуміли відкрити і розвинути невелику власну справу.

Гроші у нас є, тому я вважаю своїм обов’язком допомагати мамі. Вона живе одна в селі. Має город, і продукти з городу, але на більші потреби я даю гроші.

Наприклад, нещодавно у мами зламався холодильник. Вона хотіла його відремонтувати. Але він був настільки старий, що я вирішила, що ремонтувати там уже нема що, і треба купувати новий.

А новий коштував 20 тисяч гривень. От як мама сама мала б купити собі холодильник? Хіба взяла б під виплату на три роки.

Та ми з чоловіком поки маємо таку можливість, доти їй допомагаємо.

У Галини моєї значно гірша ситуація. Вона живе в невістках, і їй з свекрухою на одній кухні не солодко.

Я все розумію. Але сестра, замість того, щоб разом з своїм чоловіком кудись рухатися, щось робити, вони приїжджають всім сімейством “погостювати” до нашої мами в село.

Такі їхні візити обходяться мамі дуже дорого. Порахуйте самі – двоє дорослих людей і двоє дітей (хлопці, віком 7 і 9 років), приїжджають з пустими руками на кілька днів.

Мамі, щоб приготувати їм сніданок, обід і вечерю, треба і продуктів не на тисячу гривень купити, і коло плити весь день стояти.

Приїхала я в суботу в село, привезла мамі продукти, і застала таку картину: мама на городі працює, а сестра моя засмагає на подвір’ї.

Я її питаю:

– Галино, а тобі не соромно? Лежиш, а мама працює!

А вона мені:

– Не твоя справа!

Може, і була б не моя, якби вона не їла ті продукти, які я мамі купую.

– Так, – кажу. – Або ти стаєш до роботи мамі допомагати, або якщо приїжджаєш відпочивати, то привозь з собою продукти на вас усіх! Скільки можна маму об’їдати?

Сестра образилася дуже, зібрала дітей, і вони поїхали.

Маму це дуже засмутило, вона каже, що не треба було цього робити, що їжі би на усіх вистачило.

А я вважаю, що зробила все правильно, і справа тут зовсім не в їжі, а в ставленні до інших людей.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.


КІНЕЦЬ.