Нас у батьків було двоє – я та сестра Ярослава. Як тільки вона вийшла заміж, то з’їхала до свекрів. Я ж залишився у батьківському домі. Сестрі було важkо: свекри не прийняли її як рідну. Протримавшись 5 років, Ярослава вирішила їхати до Італії. Сусідка Оля давно вже кликала її до себе.

За ці роки жінка змогла заробити хороші rроші та збудувати величезний будинок. Сестра влаштувалася доглядати за літньою жінкою, яка виявилася дуже доброю і розуміючою людиною, тому й nлатила моїй сестрі досить-таки пристойні rроші.

Все, що заробляла сестра, вона відправляла чоловікові, щоб будував будинок. Іван теж дуже старався: все до копійки вкладав у будівництво.

Але одного разу сталося непередбачене: моїй сестрі зателефонувала сусідка і сказала, що Іван живе у новому будинку з якоюсь жінкою. Ярослава одразу ж купила квиток та повернулася на батьківщину. Виявилося, що чоловік брехав їй усі ці роки. Так, будинок він зводив, але оформив його на свою матір. Виходило, що сестрі там нічого не належало.

Наразі Ярослава змушена повернулася до батьківського дому. Звичайно, нам шkода сестру, але моя дружина проти того, щоб вона жила з нами. Дружину можна зрозуміти: ми стільки років живемо тут, доглядаємо батьків, город та будинок. Тому я був змушений поговорити із сестрою.

Я сказав Ярославі, що ми не уживемося в одному будинку, тому поки роки і здоров’я дозволяють, вона повинна їхати назад до Італії. Зможе ще заро бити на хату – хоча б у нас у селі. Сестра нічого не відповіла, зібрала речі і поїхала наступного ранку. Не знаю, що вона вирішить. Мені, звичайно, незручно, але іншого виходу я не бачив.

КІНЕЦЬ.