Валя заміж вийшла у 23 роки. Після технікуму вона почала працювати, і тільки потім зустріла свого єдиного та неповторного.

Сергій був із села, у місті жив у брата Петра, працював. Валя ж жила у гуртожитку, свого житла в місті теж не мала. Батьки мали будинок у селі.

Молоді гуляли і планували спільно жити, але місто для Сергія було зовсім чужим.

Йому подобалася тиша та різні сільські заняття – риболовля, відпочинок на природі, походи по гриби…

Хоч і роботи на селі мало, але вона завжди є. А місто забирало в нього останні гроші.

Живучи в брата, він усе, що заробляв, віддавав йому.

– У Петра троє дітей, дружина в декреті, йому дуже потрібна допомога,– говорила Сергію його мати Олена Степанівна.

А сам Петро не дуже старався. Роботу, де краще платили, не шукав.

– Сергію, що багато треба? Тарілку супу, а ввечері макарони, чи картоплі з підливкою, от і все, а далі він любов’ю ситий, – думав Петро.

Натомість батьки з села і картоплі, і овочів різних, а до зими і м’ясця передавали.

Але Сергій задумав одружитися й став відкладати гроші на весілля.

Брату це не сподобалося, він пожалівся матері. Олена Степанівна одразу приїхала з розбірками.

– Тебе навіщо у місто відправили?! – почала вона до Сергія. – Щоб братові допомагати, а ти шури-мури влаштував! Облиш цю витівку, малий ще!

– Мамо, мені 24 роки, я працюю, і коли мені одружуватися вирішу сам! – твердо сказав Сергій.

– Он як заговорив! – не вгавала Олена Степанівна. – Картоплю з м’ясцем нашу наминаєш за обидві щоки, так будь ласкавий відпрацьовувати харчі.

– Я всі гроші віддавав, а м’ясцем тільки пахло. Мало вам? Все! Сам житиму!

– Хто ж вона така, що так налаштувала тебе!

– Ніхто мене не налаштовував.

Мати погаласувала ще трохи, і ніби заспокоїлася.

– І народжувати навіть не думайте, – сказала Олена Степанівна перед відходом.

Відповісти їй Сергій не встиг, двері за матір’ю зачинилися…

…Засмучений він пішов до своєї Валі. Розказувати їй він нічого не хотів, але дівчина помітила його настрій.

– Ну, якщо ми збираємося жити разом, то й приховувати нічого не треба.

– Це правда, але тут справи моєї родини. Тут я братові допомагаю, а поки у матері жив, допомагав сестрі.

Вони старші, понароджували по троє дітей, а жити на що не знають.

Про брата Петра я розповів, а сестра моя Тетяна у селі по сусідству з батьками живе.

Начебто все своє є, а з матері гроші тягнуть. То на одяг дітям, то до школи зібрати, то чоботи розвалилися, то запчастини до машини…

А мати в мене просить. Та й не тільки гроші!

Картоплю копати сестрі – Сергій.

Машину ремонтувати чоловікові сестри – Сергій.

Щось прилаштувати, в поросят прибрати, знову ж таки у сестри – все Сергій.

Це все було і раніше, але тоді мені все одно було. Рік тому все почалося знову. Мати вважає, що я всім маю допомагати…

– А батько твій, що думає? – запитала Валя.

– А батько слова не має… Він вдома сидить і займається тільки господарством. У нас усім мама завжди заправляла. Я розумію, що вона робить неправильно, але…

– А жити ми де будемо? – запитала дівчина. – Сподіваюся не у твоїх батьків?

– Тільки не це! Орендуватимемо, грошей вистачить, у мене зарплата хороша. Звичайно село краще, але…

– А в моїх батьків, окрім своєї хати, є хата мого діда, – раптом сказала Валя. – Вони будуть не проти. Адже я в них одна. Якщо ти згоден, то можемо розпочати своє життя там. Мене міське життя теж не дуже влаштовує. Та й села наші поруч з тобою, дивно, що ми раніше не зустрілися.

…Весілля зіграли у селі нареченого. Наречена не дуже сподобалася родичам Сергія.

Олена Степанівна весь вечір із дочкою обговорювали її.

Петро теж був не дуже радий – він уже зрозумів, що фінансування його сім’ї закінчилося.

Другий день весілля розпочався несподівано й рано. Будити молодят прийшла нова свекруха.

– Значить так! – почала Олена Степанівна. – Часи зараз важкі, краще жити разом і все робити разом. Ми тут з родичами поговорили і вирішили, що жити ви будете в нас. У нас у селі і робота знайдеться, і господарство є. Будете і працювати, і допомагатимете!

– А хто ж це вирішив?! – ахнув Сергій.

– Я, брат твій і сестра, – спокійно сказала Олена Степанівна. – Поки ви веселилися, ми все обговорили. Весілля вам справили – тепер ви маєте нам допомагати. Ви ще молоді. Подарунки ваші де? Грошей багато надарували?

– Та ми не рахували…

— Треба допомогти Петру! Зі своїм весіллям, ви його без грошей залишили!

– До чого тут наше весілля та його гроші? – Сергій оторопів. – Ми весілля повністю самі оплатили.

– Оплатили. А подарунки вам дарували і брат, і сестра.

– І що?

– Я сказала – ти мене зрозумів. Усі гроші в нашій родині розподіляю я!

– У нашій сім’ї гроші розподілятиму я, правда, Сергію? А вирішуватимемо ми разом, – раптом вставила своє слово Валя.

– А тебе, дівчинко, поки не питають! – сказала Олена Степанівна. – Ти маєш чоловіка слухати. У нашій сім’ї ти ще ніхто.

– У вашій я ніхто, а у нашій я дружина! Сьогодні ввечері ми їдемо. Жити ми будемо окремо!

– Ні! Сергію, постав свою дружину на місце!

– Мамо, ми їдемо. Я навіть уже свої речі зібрав.

– Що? Син повинен в дім приводити дружину, а ти куди біжиш?

– Не нагнітай. Брат нехай живе з тобою, якщо захоче.

– Що з нього взяти, троє дітей?

– А з нас значить можна? Ми вирішили жити окремо. У нас своя родина і свої плани!

…Мати не чекала такого повороту подій. Олена Степанівна розраховувала на допомогу сина, адже у них буде дві зарплати.

Вона навіть невістці вже знайшла роботу, домовилася вже. Прибиральницею в новому кафе. І можна продукти звідти брати, та й хазяйству недоїдки. А вони?

– Ну ще прибіжиш ти до матері, попросиш картопельки і сальця. А я ще потім подумаю. Робіть, як хочете.

Молоді поїхали. Олена Степанівна навіть подумала, що вони у місті квартиру зніматимуть, як її старший син. Але потім з’ясувалося, що Сергій та його дружина живуть у сусідньому селі. Валя працює продавчинею, а Сергій з допомогою тестя відкрив автомайстерню, як і мріяв.

– Якщо своя майстерня, то й гроші є, – вирішила мати, і приїхала в гості.

Звичайно, вона почала просити допомоги для брата.

– Немає у нас вільних грошей. Нам ще інструментів треба купувати, і взагалі Валя вагітна, – сказав Сергій.

– Я вас попереджала! Ти чудово знаєш, що братові потрібна допомога, а ви народжувати вирішили.

– Петру треба працювати.

– Він працює.

– Знаю я, як він працює. Я раніше більше грошей отримував, аніж він зараз. Ворушитися треба, коли стільки дітей понароджували.

– Гаразд, якщо не даєш грошей допоможи сестрі картоплю копати! На вихідні приїдь, сам.

– А чоловік у неї де?

– Вона – сестра, ти маєш допомагати! За це я тобі картоплі дам.

– Мамо, ми в селі живемо, картопля у нас є. А вихідних я не маю. Я працюю. Нам потрібні гроші на ремонт будинку.

– Хто тебе навчив так відповідати?! Я знала, що твоє весілля до добра не доведе.

– Кого не доведе? Петра, Тетяну? До моєї родини не лізь!

Олена Степанівна поїхала. Вона все ще сподівалася, що її молодший син допомагатиме їй, а вірніше її старшим дітям.

На допомогу сподівалися і старший брат із сестрою…

У Валі з Сергієм все було добре, а родичів почала брати заздрість. Не могли вони миритися, що молодший живе краще за них…

…Петро якось зробив таке, що на голову не залазило… Він вночі прийшов у майстерню Сергія. Там якраз були дві дорогі машини на ремонті. Зранку на місці майстерні залишилося тільки попелище…

Петра знайшли. Був суд.

Сергій довго не вірив, що Петро міг піти на таке. Але це була правда…

Сергій все відновив, а ось його братові довелося виплачувати збитки.

Стан його справ став ще гіршим. І тут він проговорився, що діяв у змові з сестрою. Тетяна це вигадала, а він просто виконав…

Мати просила Сергія пробачити брата й сестру за отаку дурість. Звідки ж у них такі гроші? Чим виплачуватимуть борги?

…А що може зробити Сергій? Адже платить брат за шкоду власникам тих двох машин, а не йому особисто.

Після цього брат і сестра взагалі перестали спілкуватися з сім’єю Сергія.

Самі наробили – самі образилися. Навіть їх, уже дорослі діти, не люблять дядька Сергія. А вже його дружину, так і зовсім бачити не можуть…

КІНЕЦЬ.