Сергій був звичайним середнього зросту чоловіком з темним волоссям та серйозним виразом обличчя. Його робота була пов’язана з високим рівнем відповідальності та стресом, і він завжди прагнув знайти вдома спокій та затишок. Цей день був особливо важким для Сергія – весь день він займався важливим проектом, і його нерви були на межі.

Після повернення додому, він, як завжди, зняв взуття і взяв капці з шафи, але цього разу щось було не так. Капці, які він тримав у руках, були зовсім незнайомі. Він похмуро глянув на них і заціпенів здивовано. “Чиї це капці?” – подумав Сергій.

Він перевів погляд по всій кімнаті, але нікого не було вдома, окрім нього. Він поклав капці на підлогу і пішов у спальню, сподіваючись, що його дружина, Олена, могла б пояснити цю загадку . “Олено, це твої капці?” – спитав Сергій, заходячи до спальні. Олена обернулася, здивовано подивилася на нього і похитала головою.

“Ні, це точно не мої. Твої капці на своєму місці в шафі”. Сергій відчув, як нерозуміння і неспокій почали змішуватись у його голові. Не було нікого, хто міг би залишити ці капці, крім них двох. “Дивно… Але звідки ж вони взялися?” – Запитав Сергій, йдучи назад у вітальню.

“Можливо, хтось із сусідів залишив їх у нас помилково?” – припустила Олена. “Можливо, але все одно дивно. Невже у нас завівся коханець?” – Прошепотів Сергій, більше для себе. “Не кажи дурниці, любий. Ти ж знаєш, що такого не може бути. Можливо, вони належать сусідам.

Ми запитаємо їх завтра”, – посміхнулася Олена, намагаючись заспокоїти чоловіка. Сергій кивнув і сів на диван, так і не зрозумівши, як капці опинилися в їхньому будинку. Але він вирішив не зациклюватися на цьому і спробувати розслабитися після важкого дня. Наступного ранку Сергій та Олена справді запитали сусідів про капці, але ніхто з них не зізнався, що вони належать йому.

Подружжя вирішило залишити капці в гардеробі на випадок, якщо їхній господар колись повернеться за ними. Але дивна подія залишалася загадкою. І хоча таємниця з капцями так і не була розгадана, Сергій та Олена вирішили не зациклюватися на цьому та насолоджуватися своїм сімейним життям у повній гармонії.

Можливо, це була лише невелика примха долі, яка нагадала їм про те, що життя сповнене несподіванок, і треба просто знаходити радість і сміх у кожному моменті. І, можливо, той, хто забув свої капці, пішов з усмішкою на обличчі, знаючи, що вони залишились у добрих руках.

КІНЕЦЬ.