Голова була дуже важка, що нічого не хотілося.

– Так вже, – зітхнув Сергій. – У моєму віці вже не можна так гуляти. Не двадцять уже, коли після безсонної ночі можна йти на роботу чи навчання. Закинувся пачкою жуйки і порядок.

Вчора відзначали його день народження. Звісно, ​​було багато друзів, деякі родичі. Тридцять п’ять – ювілей, як не як.

І щось вечірка вийшла з-під контролю. Зазвичай Сергій контролював себе, не любив важкі ранки к. Та й справ завжди багато, а якщо перегуляєш, весь наступний день нанівець.

Але вчора була гідна нагода, можна було й забути про свої принципи. Тільки голова дуже гуде, а в квартир безлад.

Сергій випив стакан води, а потім, махнувши рукою на прибирання, опустився на диван. Потрібно ще трохи поспати, тоді стане легше.

Дзвінок телефону розбудив Сергія. Він тільки-но поринув у сон, як ця вібрація. Хотів малодушно проігнорувати телефон, але той не хотів затикатися.

Дзвонила сестра, і, чесно кажучи, не було якогось бажання з нею розмовляти. Не тому, що не хотів, а тому що сил не було.

– Привіт, – похмуро відповів він.

– Привіт, Сергію.

– Щось сталося?

Сестра працювала в пологовому будинку, доглядала немовлят. І, якщо чесно, Сергій не розумів, чому вона йому дзвонить. Не сказати, що вони були близькі, її навіть на дні народження не було. Сергій її, звичайно, покликав, але вона відмовилася, мовляв, зміна наступного дня стоїть.

– Сергію, тут така справа… Вчора дівчина народила дитину.

– Ну, це не рідкість, – хмикнув він. – Щодня народжують дітей, мала б звикнути.

– Та ти дослухайся! Загалом, вона від нього відмовляється, каже, не потрібний їй малюк. А хлопчик здоровенький, все гаразд.

– Ну, сумно це. Ти мені дзвониш, щоб я перейнявся смутком цієї події?

– Смієшся? Зараз не до сміху буде, – зупинила його Аліна. – Загалом, родичів у цієї дівчини немає, або не каже нам. Але назвала прізвище та ім’я батька хлопчика. Мельник Сергій.

Сергій різко сів на ліжку.

– Загалом, – продовжив сестра, – у неї його номера телефону немає, сказала, що може спробувати знайти. Але їй ніби все одно, що буде з дитиною. Батько, каже, про нього не знає.

– Почекай-чекай, – зупинив Сергій. – Ти думаєш, я батько цього хлопчика?

– Погодься, ім’я нечасто таке зустрінеш. А тут ще й прізвище.

– Аліно, нісенітниця якась. Нема у мене дітей.

– Ти певен?

Сергій замислився. Він був абсолютно вільний. До своїх тридцяти п’яти років сім’єю не обзавівся, та навіть дівчини не було. Але він не відчував жодного жалю з цього приводу, вважав, що не створений він для сімейного життя.

Йому подобалася свобода, подобалося, що можна знайомитися з новими дівчатами та весело проводити час. В любов він не вірив, діти йому не подобалися. Тож навіщо себе переконувати, йти на поводу громадських підвалин, якщо можна залишатися щасливим холостяком?

Ото взяти навіть сьогоднішній день. Якби був одружений, хіба міг би він так добре погуляти? Напевно, дружина б сварила, діти з ранку плакали. А так, тиша та спокій, можна нічого не робити і не переживати, що це комусь не сподобається.

Але такий спосіб життя мав і інший бік медалі. Минулого року чимало дівчат Сергій змінив. Він нікого не обманював, говорив одразу, що серйозні стосунки йому не потрібні. Але дівчат це влаштовувало, усі були у плюсі.

Чи могло вийти так, що хтось із них завагітнів? Та ні, Сергій завжди був обережний. Здоров’ям своїм дорожив, тож промахів бути не могло. Хоча…

Був один випадок. Відпочивав він із однією дівчиною за містом, і ось там усе вийшло з-під контролю. І коли це було?

Коли Сергій прикинув, він застиг. Точно, близько дев’яти місяців якраз і минуло.

– Сергію! – поквапила його сестра. – То що?

– А як матір дитину звуть?

– Зараз… Бондаренко Катерина. Тобі це про щось говорить?

Прізвища тієї дівчини він не знав, а ось ім’я збігалося. Сергій тоді втомився на роботі, важкий місяць видався. І вирішив себе нагородити поїздкою за місто у хороший готель. І там познайомився із цією Катею. Вона була у подруги на дівич-вечорі, але дуже скоро відокремилася від подружок і залишилася з Сергієм.

Катя була точно не тією, з ким у Сергія могло бути майбутнє. Молода, наївна, якась навіть не розумна. З нею навіть поговорити нема про що було. Але вона була гарна, весела, і для відпочинку цього вистачало. Сергій тоді відразу сказав, що це буде лише курортний роман, але вона погодилася. Говорила, що їй теж серйозні стосунки не треба.

І у що це вилилося?

– Я можу приїхати? – запитав він. – Поговорити з Катею?

Навіть на відстані було зрозуміло, наскільки сестра його засуджує. Сама вона була одружена, виховувала доньку. І племінниця – це єдина дитина, яку Сергій нескінченно любив. Але дуже зручно любити когось, коли бачиш раз на рік, у великі свята. А своя дитина – це зовсім інше.

– Приїжджай. Як під’їдеш, подзвони мені, я тебе проведу.

Руки тремтіли, поки Сергій на таксі їхав до пологового будинку. І це було не через вчорашнє свято, він просто сильно хвилювався.

Аліна зустріла Сергія засуджуючим поглядом.

– Як ти міг? – замість вітання, сказала вона.

– Я нічого не знав! І взагалі, може, це не моя дитина!

Аліна похитала головою.

– Як можна бути такими безвідповідальними? Ви обидва зіпсували життя цьому малюкові! Лише тому, що не думали про наслідки!

Сергій починав злитися.

– У мене і так голова важка, не починай! Давай спочатку розберемося.

Сергій залишився у відпочинковій кімнаті, Аліна його туди привела. А потім привела і Катю.

То була вона. Та сама весела та безтурботна дівчина, з якою Сергій чудово відпочив. Звичайно, зараз вона виглядала дещо інакше, все ж таки пологи – процес не найпростіший. Але, безперечно, це була та сама Катя.

– Привіт, – тихим голосом сказала вона.

– Привіт … Як же так?

Катя знизала плечима.

– Я не одразу зрозуміла, що вагітна. Іноді так буває. А коли дізналася, було пізно щось робити.

– Це точно моя дитина? – Запитав він.

– Точно, – хмикнула дівчина. – Можеш тест на батьківство зробити, але я тобі і без нього скажу, що це твій син.

Сергію навіть стало зле. Ще кілька годин тому у житті все було стабільно, все було зрозуміло. А зараз… Зараз він навіть не уявляє, що буде далі.

– Чому ти відмовляєшся від дитини? – Запитав він. – Якщо це мій син, я допомагатиму. Платитиму аліменти, виховуватиму його… Ти не сумнівайся.

Катя важко зітхнула і похитала головою.

– Я не хочу цієї дитини. Мені не впоратися. У мене немає рідних, які б мені допомогли. Натомість є непогана робота, за яку я тримаюся. І дитина мені зовсім ні до чого.

– Але це дитина… Твоя дитина!

– І твоя! – Огризнулася вона.

Сергій схопився за голову.

– Чому ти мені нічого не казала?

– Я до останнього думала, що впораюся… Ти ж тоді сказав, що тобі не потрібні серйозні стосунки, от я й не хотіла тебе чіпати. Але коли я народила, я зрозуміла, що нічого не відчуваю до цього немовляти. І що я не хочу псувати собі життя. Нехай його усиновить якась родина, яка справді зможе дати йому і любов, і турботу. За такими малюками черга з охочих стоїть. Але коли мене запитали про батька, я подумала, раптом ти захочеш його виховати.

Сергій не хотів. Він взагалі хотів, щоб цього не було. Але це є, і десь у цьому ж будинку лежить його син. Його дитина, його продовження. І він просто не може вдати, що всього цього не було.

Сергій важко міг повірити, що Катя не пошкодує про своє рішення. Але, судячи з того, якою вона була спокійною, напевно, вона усвідомлено зробила цей вибір.

А Сергій точно пошкодує. Він постійно думатиме про те, що в якійсь родині росте його син. І що він навіть не знатиме, хто його справжній батько.

Умовляти Катю було марно. Він це вже бачив. І вперше, напевно, у житті він ухвалив по-справжньому доросле рішення.

– Я виховуватиму дитину, якщо він дійсно мій, – тихо промовив він.

– Як знаєш, – знизала плечима Катя.

– Ти можеш від нього не відмовлятися. Можливо, в якийсь момент ти захочеш бути у його житті.

– Я все вирішила. Не захочу.

Сергій зробив тест, і він справді був батьком цього хлопчика. Поки чекав на результат, все сподівався на диво. А раптом… Раптом все вирішиться якось саме, раптом це не його хлопчик, раптом Катя передумає.

Але ні, все було так, як здавалося спочатку. І Сергій малодушно кілька разів хотів ухвалити інше рішення, але просто не зміг.

– Я тобою пишаюся, – промовила Аліна, коли Сергій забирав дитину. Катя ж написала відмову, не хотіла навіть дивитись на сина. І просто зникла з життя цього малюка.

Сергій тримав на руках сина і не розумів, що з ним робити. Дитина була така маленька, така крихка. Та який із нього батько? Він же всі чашки в будинку перебив! А це малюк, його впускати не можна.

Бачачи розгубленість брата, Аліна підбадьорливо посміхнулася.

– Я тобі у всьому допоможу, можеш на мене покластися.

Аліна не обманула. Вона навіть відпустку на роботі взяла, щоб навчити всього Сергія. І через тиждень той уже з легкістю годував дитину і міняв підгузок. А пізніше Сергій найняв няню, адже роботу ніхто не скасовував. Але при цьому намагався якнайбільше часу проводити з сином, бо й справді цього хотів.

І з кожним днем ​​усередині чоловіка росло щось незрозуміле. Щось настільки сильне і глибоке.

Якоїсь миті Сергій усвідомив, що без проблем віддасть своє життя за свого сина. І навіть злякався цієї думки.

Кохання, виявляється, існує. І навіть якщо ти не зустрів своєї половинки, ти точно його відчуєш до своєї дитини. І це кохання настільки сильне, що навіть неможливо уявити, поки це не зазнаєш.

І Сергій зараз розумів, від чого відмовилася Катя. І йому навіть було її шкода. Але при цьому він був їй вдячний. До появи сина в його житті він ніби й не жив. Просто цього не розумів.