– Не треба так переживати, Олено! Нам же всього вистачає, а у Михайла труднощі, потерпимо, – чоловік усміхався примирливо.

– Потерпимо? – не витримала у відповідь дружина. – Тобто тобі мало? Півроку – не термін? Не можна за цей час зрозуміти, що твій брат і не думав дорослішати?

– Олено, я все розумію – ти маєш рацію, Михайло поводиться безвідповідально, але…

– Не продовжуй, мені все ясно – він твій брат, йому все можна. Не хочеш з ним сваритися? Сподіваюся, ти розумієш, як це все називається? Чи ти й чужій людині дозволив би поводитися як останній негідник?

– Ти ж знаєш – мама просила підтримати їх…

– … До старості допомагатимемо? Чудово влаштувалися і Михайло, і його чудова Катя. Не думають – де жити, як заробити більше, на що витрачати, скільки дітей народжувати, а ми всі разом їх у цьому підтримаємо. Я правильно зрозуміла твою думку?

– Ні, Олено, я не це мав на увазі. Їм потрібен час. Ситуація і справді складна, не виставляти ж їх на вулицю, – Сергій насупився.

– Навіщо на вулицю? У них обох батьки є, – незворушно відповіла Олена. – Та й винайняти іншу квартиру ніхто не забороняє. Ну чому ти мовчиш? Може, ти йому ще доплачуватимеш? Нехай поживе кілька років у нашій квартирі? Моїй квартирі, якщо називати речі своїми іменами. Говорити з братом будеш? Ні? Гаразд, отже, мені доведеться.

Чоловік і радий був заперечити, але всі козирі були у дружини.

Олена відразу не хотіла здавати Михайлу квартиру. Дівер був надто інфантильний: роботу міняв часто, про своє житло взагалі не хотів думати, зате встиг одружитися і народити двох дітей.

Сергій із Оленою жили в іншому вимірі.

Вони обидва працювали, відкладали гроші на розширення житлоплощі: перш ніж заводити дитину, мріяли переїхати до нового району. Двокімнатна квартира, яку Олені залишила бабуся, була на околиці, до роботи добиралися з пересадками, та й нормальний сервіс туди ще не прийшов.

А потім свекруха отримала спадок, продала його та поділила гроші між синами. Сергій з Оленою під таку справу вирішили взяти іпотеку. Батьки Олени теж трохи вклалися і перший внесок за трикімнатну квартиру молоді внесли досить значний.

Потім сіли, підрахували та вирішили – доки є можливість, треба закрити кредит достроково. Для цього на кілька років зменшили витрати, не їздили у відпустку, забули всі надмірності. Здавали свою двокімнатну, в результаті швидко впоралися із боргом за нову квартиру.

Все йшло як по маслу: коли залишалося кілька платежів, Олена дізналася, що чекає на малюка. Раділа, що може спокійно йти в декрет, не перейматися грошима.

Але тут як у поганому фільмі, сім’ю брата Михайла попросили терміново звільнити орендовану квартиру. Думали було до батьків поїхати на якийсь час, але теща не запрошувала, а зі свекрухою дружина Михайла не хотіла жити.

Ну який вихід вони побачили? Звичайно, попросити старшого брата про допомогу – все одно житло здає чужим людям, чому б і своїм не здати? Сергій, коли прохання почув, сказав:

– Я не проти, тільки це квартира Олени, хай вона вирішує.

Мати не чекала такого.

Подзвонила Михайлові і з’явилася до старшої невістки особисто – клопотати, так би мовити. Михайло обіцяв платити, поводитися з квартирою акуратно. Свекруха йому підспівувала, тиснула на жалість і родинні звʼязки. Казала – мовляв, якщо що раптом, теж допомагатиме.

Олена погодилася.

Чоловікові при цьому сказала все, що думала:

– Михайло твій сам міг би подбати про сім’ю. Ми ж вирішили свої проблеми. Він отримав таку ж суму, але куди вклав? В машину. .Не про дітей своїх він подумав! Про жінку? Ні. Тільки про себе, коханого.

– Та я казав йому, а він відповів, що жодних заощаджень немає, а однокімнатна квартира проблема не вирішить.

– Звісно, натомість уживана машина покращила їхнє життя. Не вірю я, Сергію, що твій брат дотримуватиметься договору. Він усіма вами безсоромно користується. Якби не твоя мама, я б його нізащо не пустила. Тим більше, діти у них маленькі – ти ж розумієш, на що перетвориться квартира? Виключно з поваги до Тамари Григорівни так і знай. Будуть проблеми – одразу на вихід.

А потім Олена зосередилася на дитині, Сергій на її запитання відповідав – усе гаразд, Михайло вчасно платить за квартиру. Звісно, з родичів брали не багато: половину ринкової ціни.

Ну, платить і добре, думала Олена. Поки їй не зателефонували з керуючої компанії з скаргою подати позов до суду через борги з комунальних платежів. А Михайло, виявляється, жодного разу квартплату не вніс! І за оренду взагалі не платить.

Дізнавшись про борги, Сергій брата насварив. На словах, звісно. Подзвонив, дав тиждень на погашення. Нульова реакція. Тільки мама зателефонувала поцікавитися – чи вистачить у них совісті виставити Михайла на вулицю.

Сергій не хотів, ладен був почекати. Але Олена наполягла.

І тепер у них немає родичів. Пересварилися.

Причому винна у всьому господиня квартири, звичайно. Погана невістка, меркантильна до того ж. Це свекруха так вважає. Хоча її молодший гроші старшому так і не повернув: ні борг по комуналці, ні витрати на ремонт.

Олена ж на все життя зробила висновок: не починати ніяких ділових відносин із ріднею. Собі дорожче.

КІНЕЦЬ.