Сергій був роз лучений та жив один. Щодня ходив на роботу, увечері приїжджав додому, вечеряв, дивився телевізор – і спати. І так кожного дня. Навпроти його квартири жила жінка середнього віку, її звали Людою. Вона теж була в роз лученні, але у неї був син семи років.

Останнім часом Сергій почав помічати, що Люда надто почастішала до нього. Чи то лампочку поміняти, чи то телевізор nогано показує, то з інтернетом проблеми, або просто запрошувала на чай з пиріжками. І сусіди вже все жар тують. «Та одружуйся ти з нею — і справа з кінцем».

Навіщо йому це, думав Сергій. По-перше, Люда йому зовсім не подобається, тим паче зовні. По-друге, у нього вже є дівчина, Наташа, з якою він незабаром має одружитися, і сусідка знала про це, але все одно не відставала від нього.

Якось Сергій вийшов за хлібом. Повертаючись додому, він побачив, що Люда стоїть поруч із його машиною, а її синок щось пише на дверцятах.

Він підійшов до них і побачив напис, зроблений дорослою рукою: “Повертайся до нас, тату! Ми тебе дуже любимо”. Сергій уже не знав, що йому робити, як позбутися цієї настирливої жінки.

Він упритул підійшов до Люди і сказав, щоб вона знайшла собі іншого чоловіка: собі чоловіка, а сину батька. Але потім стало ще гірше. Тепер її син, щодня зустрічаючись із Сергієм у під’їзді, казав йому: «Привіт, тату». І навіть сусідам уже було не до жартів. Все це Сергію набридло.

Кілька разів він намагався поговорити з нею по-хорошому, пояснити, що він не вільний, що він має наречену, і вони скоро одружаться. Але Люда нічого не хотіла слухати; вона зізналася йому, що не може жити без нього, і що синочок її теж до нього дуже прив’язався. Вона поставила його в raлухий кут; що робити, хоч квартиру міняй…