Сергій допізна затримався на роботі. Він так запрацювався, що й не помітив навіть, як двері прочинилися і увійшов Ігор Іванович, його колега по роботі. – Добрий вечір. А я вас і не помітив, – привітався Сергій. – Привіт, Сергію. А я ось прийшов борг тобі віддати, – сказав чоловік і простягнув конверт. – Який борг? – здивувався Сергій. – Відкрий. Можливо згадаєш, – усміхнувся Ігор Іванович. Сергій відкрив конверт і застиг від здивування

 

Увечері Сергій допізна затримався на роботі. Треба підготувати звіт на наступному тижні важлива нарада у директора. Коли він закінчив, склав документи до папки. Дістав флешку – треба подивитися, що замовники передали. Намічався підробіток – проект причалу для катера для заміського будинку великого начальника. Робота відповідальна, оплата хороша. А гроші ще як зараз потрібні. Донька незабаром виходить заміж. Втім, коли вони були непотрібні. До цього дружина нездужала, гроші пішли. То одне, те інше, нічого не вдієш.

Сергій відкрив необхідні файли. Подивився дані досліджень, геологію, розміри. Є над чим подумати. Він так запрацювався, що й не помітив навіть, як двері прочинилися і увійшов Ігор Іванович. Старший товариш, наставник його, колишній колега, а нині – заслужений пенсіонер. Сергій схопився:

– Добрий вечір, Ігоре Івановичу! Проходьте, а ви мене випадково застали. Пізно вже, я ось у справах затримався трохи, та й то вже додому збираюся. Радий вас бачити, як у вас справи, все добре? Як Вікторія Федорівна живе, здорова? Може допомога якась потрібна, то я одразу, Ігоре Івановичу, ви ж знаєте!

– Здрастуйте, Сергію, та звичайно знаю, що ти завжди готовий на допомогу прийти. У мене все добре, Сергію, все йде своїм шляхом, як і годиться. А Вікторія Федорівна – що ж їй стане. Свариться вона, бурчить на мене, як завжди. Я тут хотів витратитись, для майстерні своєї дещо купити – не дала. Каже – купиш, а користуватись не будеш. Ти ж знаєш, вона скупа. А може вона й має рацію.

Я ось тут до речі приніс тобі борг мій старий. Пам’ятаєш я брав у тебе? Що мовчиш, може думав, що забув старий, а я все пам’ятаю. Вирішив, скільки можна тягнути – борги завжди віддавати треба. А то мало що, життя воно таке.

– Та годі вам, ну що ви, навіщо! Дякую, звичайно, Ігоре Івановичу. Краще ви купили б собі, що вам хотілося. На що вам Вікторія Федорівна так і не виділила.

– Бери, бери, звільни мене, не хочу боржником бути, – усміхнувся Ігор Іванович і простяг Сергію пачку перев’язаних гумочкою куп’юр, – У тебе ж сім’я, дякую, добра людина.

Сергій зніяковів, пачку взяв, у кишеню поклав:

– Ігоре Івановичу, а може чайку гарячого хочете? Я то хотів вам наступного тижня подзвонити, та забігти, якщо дозволите, – Сергій задумливо почухав потилицю, – замовник у мене тут намітився. Начебто і простий, а хитромудрий. Причал для приватного катера. Проект самого причалу та ще проект виконання робіт треба зробити. Начебто й не складно, але умови робіт обмежені. Кран на аутригери ставити треба, а ґрунти слабкі. Та ще й замовник проекту – крутий начальник, це зобов’язує. Ось я й хотів з вами порадитись. Щоб зробити все добре. Чи можна я до вас на тижні забіжу? Зараз пізно вже, Вікторія Федорівна хвилюватиметься. Заздалегідь зателефоную звичайно.

– Ти ось що, Сергію, послухай мене, синку. Чаю щось не хочу. Адже я зайшов лише борг віддати. Так вже вирішив я, віддати, доки Вікторія їх не знайшла, та не прибрала на чорний день. А на замовлення я тобі скажу. Не зв’язуйся, навіть не думай. Знаємо ми їх, цих крутих начальничків! Вони виконання робіт не за проектом зроблять. А якщо раптом що не так – потім клопоту не оберешся. Не дай боже кран впаде, раз грунти слабкі. Тебе ще й винним зроблять. Не зв’язуйся, ось моє останнє слово. Ну та гаразд, Сергію, бувай! Не поминай лихом, настав час мені вже. Гарний ти хлопець, Сергію, ти мене згадуй хоч, я тобі поганого ніколи не радив.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩