Ганна переїхала з маленькою донькою до невеликого села. Оселилися в кінці села, в маленькому старому напіврозваленому будиночку. Тяжко їй було.

Усі це бачили. Звісно, спочатку всі в селі обговорювали, хто вона така, звідки прийшла. Та й розпитати не вдавалося, бо жінка всіляко уникала подібних розмов.

Але згодом плітки вщухли, нецікаво людям стало. Таку гарну жінку ще пошукати треба було. Та й з людьми ладнала добре, завжди була привітною, жартувала.

Донька вже школу закінчила, вирішила вступати до інституту. У дівчинки були явні здібності до мов, і мати зі шкіри геть лізла, щоб допомогти дочці. Як і всі батьки, вона мріяла про те, щоб її чадо вибилося в люди, мало хороше життя і ніколи не поверталося жити в село.

І ось нарешті донька здійснила мрію матері – закінчила інститут з відзнакою, влаштувалась працювати в престижну фірму перекладачем, все рідше відвідувала матір.

Навіть не повідомила, коли одружилася. Приїхала з чоловіком до матері до села. Вона вже рік як у шлюбі була. Нічого не скажеш, чоловік був статний, гарний, забезпечений. І

начебто мати мала радіти за дитину свою, але так важко на душі їй стало. Сльози підкочували до горла і не могла жодного слова вимовити навіть, щоб вимовити слова привітання . Але не могла вона не сказати дочці, що цей шлюб без батьківського благословення. Донька накричала на маму і сказала багато поганого.

Ці слова завдали старенькій сильний бі ль, їй навіть трохи поrано стало. Побачивши це, новий зять перервав промову своєї дружини.

Налив заспокійливого жінці, провів її в кімнату, вклав у ліжко і бережно вкрив ковдрою. Увечері, коли жінка прокинулася, молодих уже не було. Виїхали, навіть не попрощавшись. І знову сльо зи потекли її щоками. Наступного разу донька приїхала не лише з чоловіком, а вже й із синочком.

А ще за рік із двома синами. Так вона й бачила свою дочку, свою кровиночку та онуків раз на рік чи два. Після цього доньці теж поrано стало. Вона відчувала, що вчинила поrано з матір’ю. Вона залишила її одну.

Вона вирішила часто відвідувати свою матір і вибачилася за всі сказані слова. З того часу старенька більше не відчувала самотності, все частіше дочка до неї навідувалася. Зрозуміла вона ціну материнського кохання.

КІНЕЦЬ.