-Юлю, ну і навіщо він тобі такий потрібний? – казала Інна, дивлячись з вікна на Сашка.

Безглуздий, він швидко йшов дрібними кроками у бік Юлиного будинку.

-Який такий? – з усмішкою запитала Юля подругу.

-Убогенький, – зітхнувши відповіла Інна.

-Не знаю, – задумливо відповіла Юля. – Шкода його. Нещасний він якийсь нікому не потрібний.

-Ну, заміж, сподіваюся, ти не підеш за нього? – недовірливо запитала Інна. – А то я тебе знаю, візьмеш його в чоловіки від жалості, а потім будеш все життя за ним глядіти. Так що, давай, припиняй це, ти не мати Тереза!

…Юля з Сашком познайомилася в інституті. Сашко – тихий, сором’язливий, він купував найдешевшу булку в їдальні і запивав її чаєм, який приносив із собою у термосі з дому.

Хлопці, які жили в достатку за рахунок батьків, сміялися з його термоса і зношених кросівок.

Але Сашко стійко витримував усе. Він ніколи не вступав з ними в дискусію, не сперечався, не виправдовувався, просто мовчки їв булку і запив її чаєм з термоса.

Юля не тільки з цього ніколи не сміялася, а й завжди заступалася за Сашка.

Жвава, з почуттям справедливості, вона не могла припустити, щоб всі були проти одного.

Так Юля із Сашком стали друзями і вона стала єдиною людиною, якій він розповідав про себе.

Виявилося, що батько пішов від них, коли йому був рік.

Мати присвятила себе його вихованню, але робила це строго. У Юлі він побачив сильну лідерку і “нового старшого брата”, на якого дивився із відданістю.

-Та годі тобі, рано ще заміж, – засміялася Юля і в цей момент подзвонив у двері Сашко.

…А через тиждень Сашко запросив Юлю до себе в гості, сказав, що мама хоче з нею познайомитися.

Насамперед Зінаїда Григорівна запитала, ким працюють її батьки, як вона навчається і в яких умовах живе.

Те, що батько інженер, а мама лікарка її цілком влаштувало.

Також її влаштувало, те що вчиться вона добре, а живе у трикімнатній квартирі з батьками.

Далі вона питала, які страви вона вміє готувати, які саме домашні справи робить та чим взагалі займається в житті. Юля стала відчувати себе настільки некомфортно, що зібралася йти, посилаючись на зайнятість.

-Ти знаєш, Юлечко, – з манірним виглядом сказала Зінаїда Григорівна. – Зараз так багато охочих за чоловіками побігати, а Сашко в мене не розуміється на людях.

Тому я сама вирішуватиму, з ким йому зустрічатися. Мого сина ще треба заслужити!

Юля рота розкрила від здивування.

-Я рада за Сашка, що в нього така дбайлива мама, – спокійно і гідно відповіла їй Юля. – Мої батьки теж вважають, що мене треба заслужити.

Юля йшла з неприємним почуттям на душі. Їй стало ще більше шкода Сашка, вона зрозуміла, що з такою матір’ю він навряд чи колись одружується.

Але рятувати його від його матері вона не збиралася. У неї було багато планів на майбутнє і серед них не було плану “заслужити” чийогось сина…

КІНЕЦЬ.