Як завжди усе починається зі звичайного телефонного дзвінка:

— Оленко, привіт, приїдете до нас у неділю? Треба ж сімейну традицію підтримувати!

Третій рік поспіль ми “продовжуємо традицію”, але щоразу перед візитом до свекрухи я відчуваю, як до мене тихенько підкрадається неспокій. Мало того, що від її натяків і колючих коментарів у мене наче повітря зникає, так ще і її ставлення до іншої невістки, Каті, тільки поглиблює цей тягар.

Катя, звичайно, хороша жінка. У неї двоє чудових дітей, “майбутніх геніїв”, за словами моєї свекрухи. Працює вона на посаді, де її хвалить кожен другий, готує завжди «правильно» і чоловіка, як і слід, тримає на короткому поводку. А я просто Оля, яка, на думку свекрухи, погано впливає на її сина, до того ж не як слід речі у кімнаті складає і не ті салати готує. А мої діти, звісно, і поруч не стояли з «чемпіонами» іншої невістки Каті. Так і виходить, що майже кожен наш вихідний нагадує похід на ринг, де проходить змагання між двома невістками.

Минулими вихідними я спробувала з чоловіком відверто поговорити про це:

— Сашко, я більше не витримую цих ваших “сімейних обідів”. Хоч раз би побачила в очах мами теплоту, а не ці порівняння та критичні погляди. Ну чим я їй так сильно не вгодила?

— Олю, та ти ж перебільшуєш. Ти завжди себе накручуєш. Вона ж всім однакову увагу приділяє, – відмахнувся чоловік, як завжди.

Не встигла я почати нові аргументи, як Саші подзвонили з роботи, він сказав “поговоримо пізніше” й зник у сусідній кімнаті. Так і залишилась я зі своїми думками, які викликали у мене ком у горлі.

А найбільше мені ставало важко від свекрушиної місії – робити натяки, що з другою невісткою “все ідеально”. Минулого разу за обідом, поміж салатами й гарячим, свекруха відверто захоплювалась успіхом Каті:

— І діти у неї третій рік перші місця на олімпіадах беруть! І спортивні, і розумні! От якби у нас так у всій родині було, то було б щастя.

Мені б, мабуть, було краще просто промовчати. Але у голові тьохнуло і я на автоматі промовила:

— Моя донька теж непогано справляється. Днями свою першу картину намалювала,
вчителька хвалила. Та й Марко не відстає, медаль отримав на змаганнях.

На цьому моменті у розмову втрутився чоловік Каті, мовляв, про такі дитячі успіхи не варто замовчувати, але це зовсім не той рівень. Так ми й затихли, залишившись під тиском “еталонних дітей” на “сімейному обіді”.

Наступного дня я зібрала всю свою волю у кулак і знову завела розмову з чоловіком:

— Сашко, я не піду більше на ці «обіди». Не витримую постійні порівняння. Твоя мама прямо натякає, що я не така, а Катя — її гордість!

— Олю, не драматизуй, – чоловік важко зітхнув. – Просто ми не можемо порушувати традицію. Ти ж знаєш, мама старомодна і для неї це важливо. А якщо я сам приїду, буде сварка.

Ось так і виходить, що я повинна їхати туди знову. У неділю, поки ми збирались, я відчувала дискомфорт у животі, голова крутилася. Вже на порозі я не витримала:

— Сашко, а давай так: ти їдеш, а я сьогодні залишусь вдома. Мені, здається, погано.

Зрозумівши мій настрій, чоловік спробував наполягати, але зрештою залишив мене вдома. Лише коли авто зникло за рогом, я відчула, як відпустила важкість на душі. Я зітхнула з полегшенням, хоч і знала, що це не розв’яже проблему. Наступного разу знову будуть очікування, дзвінки, “непереборна” традиція і свекруха зі своєю улюбленою невісткою.

Того вечора Саша повернувся раніше і з неочікувано серйозним обличчям.

— Олю, у нас проблема. Мама обурена твоєю відсутністю. Каже, що це не по-сімейному, ти ж розумієш?

Я зітхнула, але була готова до останньої розмови, яка назрівала вже кілька років:

— Я тебе розумію, але більше не можу так жити. Мені важко від того, як вона мене знецінює, і важко від твоєї байдужості. Вибір, схоже, у нас залишився тільки один. Або ти відстоюєш мене, або я перестаю грати у цю “сімейну ідилію”.

Він мовчки дивився на мене, не розуміючи, наскільки серйозно це прозвучало. Тільки через тиждень я зрозуміла, що знов при надії й у нас буде третя дитина. Я люблю свого чоловіка і через його матір навіть не думаю руйнувати свою сім’ю. Нехай, як там, але моє здоров’я важливіше за її думку. Сподіваюсь, коли у нас з’явиться третя дитина, свекруха зміниться й не буде мене порівнювати з Катериною.

Джерело