Сашко повернувся додому сумний. Він зайшов на кухню, важко зітхнув і кинув на стіл конверт, який тримав у руці.

Вигляд у нього був розгублений.

Віка глянула на чоловіка і все зрозуміла. Зрозуміла без слів…

Жінка мовчки закрила двері на кухню. Вона відкрила конверт, дістала з нього якийсь папірець і прочитала написане.

– Оце так, – пробурмотіла Віка. – От тобі й маєш…

Вона сіла біля Сашка і поклала голову на плече чоловіка.

– Але ж це нічого не означає, – прошепотіла Вікторія.

– Це наш син, наш улюблений хлопчик, і це не зміниться через те, що твоя колишня дружина тебе стільки років обманювала! Ми одна сім’я. Хіба не це найголовніше?

Сашко різко встав і з задумливим виглядом підійшов до вікна.

Вікторія не могла підібрати слів, щоб втішити чоловіка.

Він не погоджувався з її висновками. Сашко дивився на ситуацію, що склалася, зовсім по-іншому і нічого не міг з цим вдіяти. Чоловік був упевнений в одному – так, як раніше, більше не буде.

– Я так не можу, Віко, – сказав він тремтячим голосом. – Я цілих 7 років виховував чужу дитину! Якби моя дружина була жива, я б їй все виказав. Стільки років вона мене обманювала! Змусила дбати про чужу дитину! Хіба таке можна забути й пробачити?

– Тепер Мишко став для тебе чужим?! – здивовано вигукнула Віка. – Ти ж його так любив!

– Але батьком цієї дитини є коханець моєї покійної колишньої дружини! – вигукнув чоловік. – Це все змінює. Я більше не виховуватиму чужу дитину!

– Що ти цим хочеш сказати? – здивувалася Вікторія.

– Я збираюся відправити Мишка у дитбудинок.

– Ні! Ти не зможеш так вчинити! Як же ж ти це зробиш? Адже цей хлопчик ріс на твоїх очах, і для нього ти цілий світ. Ти хоч розумієш, що ти робиш? Що буде з його життям?

– А хто про моє життя подумає?! – сказав Сашко. – Я стільки років витрачав свій час і гроші на дитину, яку моя колишня народила від коханця!

Якби мені друзі не розповіли правду, я б і не дізнався! А ти чому обурюєшся? Хіба ти не мріяла про це? Ти вже забула про те, яку сварку влаштувала, коли я сказав тобі про те, що моєї колишньої не стало, і я збираюся забрати до себе сина? Ти вимагала віддати дитину кудись, чи відправити його до родичів Ірини! Що відтоді змінилося? Ти маєш бути щасливою, що все таким чином склалося? Адже тепер Мишка не буде поряд із нами.

…Слова чоловіка повернули Вікторію в думках у минуле. Вона згадала той доленосний день, коли її чоловік повернувся додому з новим членом сім’ї – трирічним хлопчиком від першого шлюбу.

Колишньої дружини Сашка не стало. Мишко не мав нікого з рідних, крім батька, тому чоловік забрав його до себе.

Того дня Вікторія багато сварилася й плакала. Вона була категорично проти рішення свого чоловіка, вважала, що не зможе стати матір’ю для чужої дитини, не зможе його полюбити.

В неї самої була однорічна донька, яка забирала всю любов і увагу.

Сашко залишив із собою сина, незважаючи на сварки дружини.

Він сподівався, що Віка з часом звикне до хлопчика і навіть полюбить його.

І його сподівання справдилися, хоч і сталося це не швидко.

Спочатку Вікторії було дуже важко. Вона не могла змиритися з думкою, що з ними житиме чужа дитина.

Трирічний хлопчик після того, як не стало матері, хоч і не розумів, що сталося, але постійно плакав, вимагав уваги вдень і вночі, влаштовував у квартирі хаос, був вибагливий у їжі. Мачуха нервувалася.

Тоді їхні з Сашком стосунки сильно зіпсувалися, але вони змогли разом впоратися з усіма труднощами. Згодом Мишко звик до нової сім’ї і жінки, яка піклується про нього проти своєї волі. Він виявився доброю, чуйною, лагідною дитиною. Вікторія сама не помітила, як полюбила його. Її серце зворушило трепетне ставлення Михайла до своєї молодшої сестрички.

Мишко дуже полюбив сестричку і намагався проводити з нею якомога більше часу. У такому ранньому віці хлопчик відчув себе старшим братом, який відповідає за молодшу сестричку.

Віка бачила, як Мишко дбайливо накривав теплою ковдрою сплячу Ганнусю, як дбайливо одягав їй шкарпетки і шапочку, як охоче віддавав сестричці свої улюблені іграшки та цукерки. Його любов до сестри розтопила серце молодої жінки. Вікторія щиро полюбила Михайла і стала дбати про нього не тому, що чоловік цього хотів, а тому, що її справді хвилювала доля дитини і вона хотіла йому всього найкращого.

Так пролетіли роки. Мишко пішов у перший клас і свою рідну матір практично не пам’ятав. Він називав мамою Віку і дуже любив її, а жінка прийняла Мишка, як свого сина.

…Нещодавно в Сашка був день народження, і друзі вирішили недолуго пожартувати, сказавши, що син на нього взагалі не схожий, і цілком можливо, що Ірина народила його від іншого чоловіка.

Адже, мовляв, Ірина завжди любила чоловічу увагу і була не проти погуляти, поки чоловік був у відрядженні.

Для Сашка слова друзів пролунали, як грім серед ясного неба.

Він вирішив, на всяк випадок, зробити тест.

Результат тесту підтвердив припущення Сашка і його друзів. Виявилось, що Ірина народила сина не від нього!

В той день світ для Сашка змінився. Він довго не міг отямитися після того, що дізнався.

Сашко був рішуче налаштований віддати Мишка у дитбудинок. Даремно намагалася Віка відмовити чоловіка, він був категорично проти того, щоб Мишко продовжив з ними жити.

Вікторія не знала, що робити. Вона дуже любила хлопчика, та й її дочка теж любила свого братика.

Жінка знала про те, що для Ганнусі втрата братика стане важким випробуванням, та й як сама Вікторія могла спокійно їсти і спати, знаючи про те, що хлопчик, який зараз називає її мамою і безтурботно засинає в її обіймах, житиме незрозуміло де?!

Тепер вона дивилася на чоловіка зовсім іншими очима. Не залишилося в її погляді жодного сліду колишньої ніжності та захоплення.

Тепер Сашко не здавався їй такою надійною, відданою людиною. Для неї вчинок чоловіка був справжньою зрадою й інакше вона сприймати це не могла, про що йому і сказала.

– Кажи, що хочеш. Я свого рішення не зміню, – категорично заявив чоловік. – Я не хочу бачити у своєму домі дитину, яка є результатом зради. Він буде все життя нагадувати мені про те, що моя колишня гуляла від мене. Михайло чужий син. Я не знаю, що від нього очікувати. Мені не потрібні проблеми в майбутньому!

У той момент Вікторія зрозуміла, що… Вона має зробити вибір між сином і чоловіком!

Жінка усвідомлювала, що ніколи собі не пробачить, якщо повернеться спиною до хлопчика, яка вважає її своєю матір’ю. Не пробачить її й дочка, якщо вона забере в неї брата.

– Я не залишу Мишка, – спокійним голосом заявила жінка, уважно дивлячись на чоловіка. – Він уже один раз втратив матір. Я не хочу, щоб Мишко знову це пережив.

– У такому разі єдине, що ми можемо зробити – це розлучитися! Ти, як дружина, мусиш мене підтримувати. Якщо ти на це не спроможна, то нам не слід жити разом під одним дахом!

Повертайся у свою квартиру з дітьми, бо на своїй території я не маю наміру терпіти це все.

Я дуже розчарований, Віко…

Сказавши це, Сашко вийшов з кімнати. Вікторія залишилася стояти на місці. Вона була приголомшена і не могла заспокоїтись після розмови з чоловіком.

Вікторії довелося зібрати свої речі й піти від чоловіка разом із дітьми.

Вона повернулася у батьківську квартиру, яка пустувала з того часу, як рік тому не стало її мами.

Сашко невдовзі подав на розлучення. Вони розлучилися.

Вікторія після розлучення оформила опіку над Михайлом.

Подруги не підтримали її вчинок, але вона не шкодувала про це, навпаки, відчувала, що вчинила якнайкраще!

– Ти зовсім вже?! – казали подруги Вікторії. – Інші рідних дітей ледь виховують, а ти вирішила залишити чужу дитину? Ну ти таке вже виробляєш, Віко! Ти хоч уявляєш, як тобі буде важко з двома дітьми, та ще й без чоловіка? Може, ще раз подумаєш? Навіщо тобі такі проблеми?

– Нема тут що думати. Рішення вже ухвалено. Мишко – мій рідний син. І це не тягар якийсь, а моє щастя і спокій…

Сашко на кожні вихідні приїжджав до дочки, привозив подарунки й солодощі для неї.

Він старанно вдавав, що Михайла наче не існує.

Коли той радісно побіг до батька, щоб його обійняти, Сашко незворушно пройшов повз хлопчика і обійняв доньку.

Віку обурювала поведінка колишнього чоловіка. Вона тільки хитала головою від такої поведінки колишнього чоловіка.

Жінка міцно обійняла хлопчика і поцілувала.

– Мамо, чому тато мене більше не любить? Я зробив щось не так? – запитав він тремтячим голосом. – Я тепер поганий син?

Вікторія розгублено дивилася на Мишка, не знаючи, що йому відповісти.

Як же ж їй хотілося порадувати сина і зробити так, щоб він повірив у те, що він – найулюбленіша, найбажаніша дитина на світі!

Того дня вона дала собі слово, що не дозволить такому ще раз повторитися…

– Не кажи так, любий! Ти – найкращий син, який тільки може бути! Ти нічого поганого не зробив.

Сашко забирав дочку, коли Мишко був у школі, коли мав додаткові заняття чи тренування.

Довго чоловік приїжджати до Ганни і цікавитися її життям не став.

Через кілька місяців він заявив колишній дружині, що йому запропонували вигідну роботу за кордоном і він вирішив їхати.

Сашко не повернувся у рідне місто і потім.

Ганнуся свого батька більше ніколи не бачила. Від давніх друзів Віка дізналася про те, що Сашко одружився, у нього є двоє синів.

Чоловік справно платив аліменти, але ніколи не дзвонив, не писав ані Вікторії, ані доньці.

Він вирішив залишити їх у своєму минулому…

Так Віка втратила чоловіка і знайшла сина, який став її рідною душею, частинкою її серця.

Жінка жодного разу не пошкодувала, що забрала хлопчика, що не дала йому опинитися в дитбудинку.

Мишко ріс вдячною, доброю дитиною.

Він усім серцем любив свою матір і дорожив нею, а про свого батька більше ніколи не питав.

Любов матері допомогла Мишку пережити втрату батька. Ця любов наповнила його душу надією…

КІНЕЦЬ.