Настя, не відриваючись від свого бутерброда з ковбасою, ліниво примружилася.

В іншій руці вона тримала літрову пляшку газованої води, з якої через кольорову трубочку лунало характерне булькання.

– Що? Які ще звички? – з удаваним здивуванням простягнула вона.

– Все, – Саша рішуче загнув пальці, – Ти постійно замовляєш їжу додому, хоча у нас на кухні повний холодильник продуктів. Ці чайні пакетики… Господи, скільки можна! Я вже пів року щодня витягую їх з чашки.

Настя кивнула, вдаючи, що обдумує почуте.

– Ще що? – запитала вона.

– Ти вночі кричиш, як божевільна, коли дивишся свої серіали. Ну хто так сміється о третій годині ночі?

Думаєш, сусіди мовчать, бо їм це подобається? Ні! Вони просто соромляться стукати в стіну.

– А що з серіалами не так? Там реально смішно, Сашо, ти не розумієш. Ось вчора була сцена…

Саша перебив її, змахнувши рукою, як вчитель у школі.

– І останнє! – він майже кричав. – Ти розмовляєш з котом. З котом, Настя!

Настя завмерла, вдавши ображену. ​

​– По-перше, Тимка – особистість, – почала вона з важливим виглядом. – А по-друге, ти сам з ним розмовляєш! Позавчора я чула, як ти вмовляв його злізти з дивана.​

​Саша почервонів, але швидко знайшов відповідь:​

– Це інше! Я просто виховував його. А ти з ним життя обговорюєш! Як з людиною. Вчора я чув, як ти питала його, що краще: піца чи роли?​

​Настя не витримала і розреготалася.​

​– Ну він же не відповів, – знизала вона плечима.

– Все-таки ти у нас в домі головний аналітик їжі.​

Саша стиснув кулаки, явно намагаючись не розсміятися у відповідь. Але його рішучість була міцна, як граніт.

– Настя, я серйозно. Ти або змінюєшся, або… ну… – він завагався на мить, – або ні про яке весілля не буде й мови!

Настя театрально зітхнула і драматично приклала руку до чола.

– Ой, як же мені тепер жити без весілля?! – вона подивилася на Тимку, який в цей час дрімав на підвіконні. – Тимо, ти чув? На нас не чекає світле майбутнє.

Кіт ліниво прочинив одне око, позіхнув і відвернувся, ніби тема його зовсім не стосувалася.

Саша, роздратований її легковажним ставленням, встав з-за столу.

– Гаразд, – сказав він твердо. – Думай. У тебе тиждень.

І, забравши кухоль з недопитим чайним грибом, попрямував до кімнати.

Настя залишилася на кухні. Вона подивилася на свою тарілку з бутербродами, потім на холодильник, в якому лежали продукти, що залишилися від останнього походу в магазин.

Потім її погляд впав на чашку з трьома чайними пакетиками всередині.

– Що ж, – пробурмотіла вона собі під ніс, – виклик прийнято.

Тимка, почувши її слова, трохи підняв голову, ніби хотів сказати: «Ти хоч розумієш, у що вплуталася?»

Настя рішуче встала з-за столу, але тут її погляд знову впав на диван. Сидіти і розмірковувати було набагато приємніше, ніж втілювати глобальні плани.

«З чого почати?» – замислилася вона, потягуючи газовану воду.

Так почався її «великий шлях до змін». Або, принаймні, спроба довести Саші, що вона може бути «ідеальною жінкою».

***

Наступного дня Настя встала раніше, ніж зазвичай, що саме по собі було для неї подвигом.

Зазвичай її ранок починався близько одинадцятої, з чашки кави і довгого залипання в телефон. Але сьогодні вона вирішила, що настав час діяти.

Список змін вона склала ще ввечері, озброївшись яскравим фломастером і аркушем паперу.

Перший рядок гордо проголошував: «Навчитися готувати».

«Так, Настя, це тобі не жарти», — пробурмотіла вона, стоячи перед холодильником. Там самотньо лежала пачка сосисок, картопля і напівпорожня банка сметани.

Настя зайшла на YouTube і знайшла відео з назвою «Простий борщ для початківців». Вона подивилася рецепт і вирішила, що зможе впоратися.

Через дві години кухня нагадувала поле бою: капуста була розкидана по всьому столу, шматки моркви опинилися на підлозі, а сама Настя стояла в клубах диму, розмахуючи рушником над каструлею.

У цей момент до кухні увійшов Саша. Він оглянув розгром, потім подивився на Настю.

— Ти… що робиш? — обережно запитав він.

Настя, почервонівши, вказала на каструлю.

– Борщ варю. Ти ж хотів, щоб я готувала.

Саша підійшов ближче і нахмурився.

– Ти що, спалила борщ?

– Ні, – ображено відповіла вона.

– Це не я. Це… каструля.

– Звичайно, – Саша закотив очі.

– Все ясно. Гаразд, я замовлю нам піцу.

– Ні! – вигукнула Настя.

– Я повинна приготувати обід сама!

Але в глибині душі вона вже розуміла, що «борщова» спроба провалилася. Коли Саша пішов, Настя нахилилася до каструлі і прошепотіла:

– Ну що, борщику, на цьому наша кар’єра шеф-кухарів закінчується?

Кіт Тимка, який спостерігав за нею з підвіконня, пирхнув, ніби погоджуючись.

Наступний пункт у списку: «Більше не залишати чайні пакетики в чашці».

Настя вирішила підійти до справи з повною відповідальністю. Вона навіть купила спеціальну ложку з дірочками, щоб вичавлювати пакетики перед тим, як викинути їх у сміттєве відро.

Перші кілька чашок чаю пройшли ідеально. Настя охайно заварювала, виймала пакетик і гордо показувала його Тимці.

– Дивись, Тимо, як все чистенько. Вчись, – повчала вона.

Однак ввечері звичка дала про себе знати. Настя замислилася, застрягла в телефоні, а коли схаменулася, то виявила, що в чашці вже плаває чотири чайних пакетики.

– От халепа, – прошепотіла вона, – знову!

У цей момент на кухню зайшов Саша. Він побачив чашку і похитав головою.

– Я так і знав, що ти не впораєшся.

– Це тимчасово, – заперечила Настя.

– Просто я ще вчуся.

Саша тільки пирхнув, але нічого не сказав.

Третій пункт виявився найскладнішим. Настя пообіцяла собі, що більше не буде дивитися серіали вночі.

Вона навіть налаштувала будильник на десяту вечора і поставила телефон на зарядку подалі від дивана.

Але в першу ж ніч не витримала. Лежачи в темряві, Настя довго дивилася в стелю, подумки уявляючи, що зараз відбувається в новому епізоді її улюбленого серіалу.

Її рішучість слабшала з кожною хвилиною.

Нарешті, здавшись, вона дістала телефон і ввімкнула одну серію.

– Всього одну, – сказала вона коту, який влаштувався поруч на подушці.

Але «одна серія» перетворилася на три, а потім і на п’ять. Вже о третій ночі Настя, сміючись вголос, намагалася заспокоїтися, щоб не розбудити Сашу.

Сусіди знизу, здається, теж не спали. Настя почула глухий стукіт у батарею, що було прямим натяком: «Досить реготати!».

— Ой, вибачте, – прошепотіла вона в порожнечу.

Вранці, коли Саша запитав її, як пройшла ніч, Настя з невинним виглядом відповіла:

— Я чудово виспалася.

Тимка, сидячи на дивані, дивився на неї з явним осудом. Здавалося, він ось-ось скаже: «Ну і актриса!».

Завдання змінити себе виявилося важчим, ніж вона думала. Але Настя не здавалася.

— Завтра точно все вийде, – шепотіла вона перед сном.

Тимка, немов розуміючи, муркотів у відповідь.

***

Настя була налаштована рішуче. На третій день її «великого перевиховання» вона вирішила усунути головне джерело проблем – власну лінь.

Однак вона не врахувала, що в будинку є набагато хитріший і впертіший персонаж, ніж вона сама, – Тимка.

— Ти мій єдиний союзник, – сказала Настя, дивлячись в котячі очі, – але, якщо ти продовжиш валятися на дивані і підбивати мене на всілякі дурниці, з цього нічого не вийде.

Тимка, явно не вражений її словами, позіхнув, потягнувся і демонстративно згорнувся клубочком на дивані.

Перший саботаж почався, коли Настя знову спробувала готувати. Вона вирішила взяти реванш і приготувати найпростішу страву – макарони з сосисками.

– Ну що, Тимо, тримай за мене лапи, – сказала вона, кидаючи макарони в каструлю.

Поки вона різала сосиски, Тимка непомітно застрибнув на стіл і скинув на підлогу цибулину, яка чомусь лежала поруч. Цибулина з гуркотом покотилася під шафу.

– Ах ти, саботажник! – вигукнула Настя, кидаючись за цибулиною.

Коли вона повернулася до столу, то виявила, що сосиски теж зникли. Тимка, як ні в чому не бувало, лежав на підвіконні і вмивався.

Настя важко зітхнула.

– Гаразд, котику, ти переміг. Сьогодні знову доставка…

Саша, побачивши кур’єра з коробкою піци, тільки посміхнувся.

– Я так і знав, – сказав він…

Наступного дня Настя вирішила знову взятися за чайні пакетики. Вона урочисто пообіцяла, що більше жоден пакетик не буде жити в її чашці довше трьох хвилин.

Для контролю вона навіть встановила таймер на телефоні. Однак Тимка знову втрутився.

Під час чергового чаювання він спритно перекинув чашку на стіл, заливши чайним настоєм все, що тільки можна.

Настя, витираючи калюжу, похмуро промовила:

– Знаєш, а ти не просто саботажник. Ти агент хаосу.

Тимка у відповідь муркотів, ніби підтверджуючи її слова.

Вночі справа дійшла до кульмінації. Настя чесно намагалася заснути вчасно, але кіт, звиклий до її пізніх посиденьок, явно був проти.

Він почав голосно нявкати під дверима спальні. Потім приніс свій улюблений м’ячик і кинув його прямо на ліжко.

Коли це не спрацювало, він з розмаху стрибнув Насті на живіт. Настя скрикнула.

– Ти знущаєшся, так?

Тимка із задоволеним виглядом зістрибнув на диван, де лежав її телефон, і лапою бив по екрану, наче граючись. На ньому все ще була відкрита вкладка з серіалом.

– А, так ти хочеш подивитися? – саркастично запитала Настя, але через п’ять хвилин вже сама затишно влаштувалася на дивані.

До ранку сусід знизу знову постукав по батареї, але тепер уже з якимось відчаєм.

Саша, помітивши чергове порушення правил, вже не злився. Він просто втомлено похитав головою.

– Знаєш, Настя, – почав він, – мені здається, ти взагалі не хочеш змінюватися.

– Та я намагаюся, правда! – заперечила вона. – Просто цей маленький рудий саботажник заважає.

Вона показала на Тимку, який незворушно лежав на підвіконні, насолоджуючись сонцем.

Саша посміхнувся.

– Звичайно, винен кіт. А ти йому просто потураєш.

Настя пирхнула, але заперечити не встигла – у двері подзвонили. Це була сусідка тітка Люба з котлетами.

– Та що ж ви все лаєтеся? – запитала вона, сідаючи на кухні. – Ви такі милі. А кіт у вас просто золото.

Настя і Саша переглянулися. Тітка Люба, як завжди, була права, але зізнатися в цьому вголос ніхто не хотів.

А Тимка гордо пройшовся по столу, ніби знав, що в цій родині без нього нічого не вирішується.

***

Наступного дня Настя прокинулася з чітким планом у голові. Вона вирішила, що більше ніяких експериментів з «новим життям».

Якщо вже Саша хоче компромісу, то чому б не обговорити це, як дорослі люди?

Вона встала з ліжка, поправила волосся і звернулася до кота:

– Так, рудий, сьогодні вирішальний день. Поводься пристойно, добре?

Кіт недовірливо примружився, але промовчав, що Настя прийняла за знак згоди.

Саша, як завжди, сидів за комп’ютером, заглибившись у роботу. Настя сіла поруч і почала серйозну розмову:

– Саша, давай домовимося. Я розумію, що у мене є звички, які тобі не подобаються, але, якщо чесно, ти теж не ідеальний.

​Саша відвів погляд від монітора, здивований таким початком.​

​– До чого ти ведеш?​

​– До того, що ми обоє можемо трохи підлаштуватися одне під одного, – продовжила Настя. – Я обіцяю не влаштовувати нічні серіальні марафони. Буду дивитися тільки одну-дві серії, а потім відразу спати.​

Саша, схрестивши руки, примружився.

– А чайні пакетики?

– Гаразд, я буду їх відразу прибирати, – кивнула Настя. – Але ти теж міг би хоч іноді сам зробити собі чай, а не чекати, поки я приготую.

– Готувати навчишся? – уточнив Саша, помітивши легку посмішку на її обличчі.

Настя зітхнула.

– Борщ, напевно, зовсім не мій козир. Але макарони з сосисками – це запросто. А якщо не вистачить, будемо замовляти. Але тільки іноді!

Саша замислився, але тут у розмову втрутився Тимка.

Він застрибнув на стіл, обійшов його навколо, а потім демонстративно влігся між ними, немов показуючи, хто тут справжній господар.

– А як бути з ним? – запитав Саша, киваючи на кота. – Ти все одно не перестанеш з ним розмовляти.

Настя знизала плечима.

– Це вже навряд зміниться. Ти ж сам іноді з ним базікаєш.

Саша хмикнув, але сперечатися не став.

Через тиждень все змінилося, але не так, як планувалося.

Настя дійсно стала рідше дивитися серіали, але іноді Саша і сам приєднувався до неї на дивані.

Спочатку він бурчав, що «все це дурниці», але вже через кілька епізодів сміявся разом з нею.

З чайними пакетиками теж налагодився порядок. Настя їх прибирала, але якщо забувала, Саша вже не дувся, а мовчки викидав сам.

А ось приготування їжі залишилося за ресторанними кур’єрами.

Саша спробував взяти справу в свої руки, але після того, як він пересолив суп так, що навіть Тимка відмовився його пробувати, пара вирішила залишити це заняття професіоналам.

Настав день весілля. Все пройшло в тісному колі друзів і родичів.

Вдома на столі красувався величезний торт, прикрашений фігурками нареченого, нареченої і, звичайно, рудого кота з пухнастим хвостом.

Коли всі гості розійшлися, Настя, дивлячись на свого чоловіка, тихо сказала:

– Знаєш, ми не ідеальні, але, здається, це і робить нас щасливими.

Саша посміхнувся і обійняв її.

– Ти права. І кіт наш молодець. Без нього ми б, напевно, ніколи не домовилися.

Кіт гордо зітхнув, потягнувся і згорнувся клубочком на дивані.

Так почалося їхнє сімейне життя, повне компромісів, сміху і трохи… рудого кота.