Ніна Миколаївна сиділа у вітальні зі своєю старою подругою Галиною, коли її невістка Марина проходила повз. -Мариночко, не могла б ти зварити для нас каву? – м’яко попросила Ніна Миколаївна.

Марина зупинилася і, повернувшись до стареньких, роздратовано заявила: -Самі варіть собі каву, я вам тут не служниця!

Галина здивовано дивилася на Марину , а Ніна Миколаївна зрозуміла, що невістка, можливо, переживає стрес через роботу.

-Добре, люба, вибач, що потурбувала, – відповіла бабуся. Після виходу Марини в іншу кімнату Галина пошепки запитала: -Ніно, як ти могла так спокійно відреагувати? Вона ж твоя невістка!

-Галю, знаєш, іноді молоді люди переживають такі стреси, про які ми навіть не підозрюємо. Мені просто шкода її, – відповіла Ніна Миколаївна.

За кілька годин, коли Галина вже пішла, Марина повернулася у вітальню з двома чашками ароматної кави.

-Пробач мені, мамо, – сказала вона, очі її були на межі сліз.

– У мене сьогодні був дуже тяжкий день, але це не виправдання… -Знаю, люба, – Ніна Миколаївна посміхнулася.

– Я завжди готова вислухати тебе. Вони обнялися, і в кімнаті зависло тепле мовчання, яке переривалося лише солодким ароматом кави. І в цей момент обидві жінки усвідомили, наскільки важливо підтримувати одна одну у важкі моменти і не зриватися одна на одну через дрібниці.

КІНЕЦЬ.