– День народження відзначатимемо у ресторані, – попередила Даша маму, – тільки ти сильно не готуйся, будуть найближчі. Ми запросили батьків Діми та тебе.

– Доню я досі не збагну, що тобі подарувати! – схвильовано сказала мати.

– Та в мене все є, кинь ти зі своїми подарунками. Знову купиш мені якісь парфуми, на які в мене алергія, – засміялася Даша.

– Так от і я про те саме, ну а як без подарунка?

– Подаруй мені квітку “жіноче щастя”, завжди хотіла почати вдома квіти розводити, ось з неї й почну.

– Добре, доню, дякую за підказку.

– Якось незручно без Оленки, – акуратно намагався промацати ґрунт чоловік Даші Дмитро.

Олена була його сестрою і в них із Дашею були складні взаємини. Даша вважала його сестру халявницею та пристосуванкою.

Та приходила на чужі свята без запрошення, а одного разу навіть приперлася на корпоратив до Діми.

Олена не гребувала тим, щоб прямо запитати, що можна взяти зі столу додому, а ще любила всюди тягати свою дитину.

– Щоб давити на жалість, – стверджувала Дарія.

Мати – одиначка, Олена використовувала будь-яку можливість, щоб заощадити, попри солідні виплати батька дитини.

Їй якось вдалося обкрутити сина багатих батьків і тепер вона могла не працювати, а жити на “дитячі”. Але спрагу до життя чужим коштом це не скасовувало, тому Даша старанно уникала її, хоча виходило це не без зусиль.

– Ти хочеш, щоб вона знову притягла Миколу і весь вечір голосила про свою сумну долю і мужика – негідника, який їх покинув?*

– При цьому одночасно вплітаючи найдорожчі страви нашим коштом? – обурено спитала Даша.

– Гаразд, добре, мовчу. Зрештою, це твоє свято, кого хочеш, того й запрошуй.

– Краще скажи, в якій мені сукні піти? У червоній, чи зеленій? – Даша дістала з шафи два вішаки та приклала до себе спочатку одну, а потім і другу сукню.

– До твого мідного волосся краще підійде зелена. А до зеленої дуже добре підійде ось це.

Діма дістав із кишені коробочку і став на одне коліно.

– Ой! Це ти мені що, знову робиш пропозицію?

– Даша радісно заверещала.

– Можна й так сказати.

– Усміхнувся чоловік.

Даша кинула сукні на ліжко і жадібно схопила коробочку.

– Яка краса! – вигукнула вона, милуючись сережками зі смарагдовими крапельками.

– Хотів дочекатися свята, а тут, як побачив твоє вбрання, вирішив, що тобі вони дуже пасуватимуть.

Даша дуже любила цей ресторан, але була в ньому не часто. Попри високу якість місцевої кухні, місце було досить дорогим.

За вечерю з сім’єю можна було залишити чверть зарплати, але вони з Дімою дуже хотіли побалувати батьків дивовижними стравами, та вишуканою атмосферою.

– Мамочко, сідай поруч зі мною та Мариною Олександрівною, а ви, Павле Сергійовичу, он туди, до Діми. – Розпоряджалася Даша.

– Тату, обов’язково замов стейк. Такого смачного м’яса ніде не готують, – рекомендував Діма батькові.

– Ой, Даша, це тут такі ціни? – Марина Олександрівна спустила окуляри на ніс і злякано подивилася на невістку.

– День народження раз на рік, не дивіться на ціни, замовте, що захочете. Я б рекомендувала почати з тартару з лосося. Ви ж любите рибку. – Запропонувала Дарина.

– Пестують вони нас, Марино! – засміялася мама Даші.

– Значить, добре виховали, – відповіла та.

Коли принесли закуски, на компанію чекав сюрприз.

На порозі ресторану з’явилася Олена з Миколою. Вона щось спитала в адміністратора і та вказала рукою на столик іменинниці.

– Тільки не це, – прошепотіла Даша чоловікові.

Але всі вже дивилися на Олену, оскільки її навала була гучною.

– Ось зараз ми тітоньці заспіваємо пісеньку, так Колю?

– Не треба пісеньок. Що ти тут робиш? – сухо спитала Даша.

Батьки Діми були в курсі стосунків невістки з їхньою донькою певною мірою, навіть розуміли та підтримували позицію Даші, але частіше намагалися згладжувати будь-який конфлікт.

– Ой, ну, прийшли й прийшли. Не виганяти ж тепер, – тихо сказала Марина Олександрівна Даші.

– Вам ще знадобляться прилади? – люб’язно запитав офіціант, що з’явився нізвідки.

– Ні! – Відрізала Даша, – ми не чекали гостей.

Офіціант, збагнув, що наближаються жіночі розбирання, тож поспішно відступив.

– Даша, ти що, нас із Миколою виганяєш? – Олена ображено надула губи.

– Ви можете залишитися, але ми не розраховували на додаткових гостей, тож замовте собі щось самі. – Твердо гнула свою лінію Даша.

– Ну і замовимо. – Олена забрала два стільці від сусіднього столика і вмостилася за стіл. – Так, що вони мають… – вона активно взялася за вивчення меню.

– Дашо, це взагалі ціни, чи номери телефонів? Ти що такий дорогий ресторан вибрала? – обурилася вона.

– Моє свято проходить у моєму улюбленому місці.

– Нормально, у них гамбургер чотириста гривень коштує! Колю, гамбургер будеш?

Хлопчик радісно закивав головою.

– Мамо, купіть Колі гамбургер, а мені салат який-небудь. – Зробила батькам замовлення Олена, закриваючи меню.

– Так, звичайно… – почав Павло Сергійович, але його перервала Даша.

– Ні. Я запросила вас сюди, щоб почастувати. Тут дорого для пенсіонерів. Олена може купити гамбургер сину, враховуючи розміри її щомісячного утримання.

– Даша вимовляла настільки переконливо, що навіть свекор опустив руку і побоявся підкликати офіціанта.

– Самі об’їдаєтеся, а моїй дитині не можна навіть бутерброд замовити? – обурилася вона.

– До речі, даруйте подарунки! – Запропонував Діма, судомно намагаючись перекласти тему і розрядити атмосферу.

– Чудова ідея! – іменинниця знову глянула на Олену. – Почнемо з Олени.

Даша знала, що Олена ніколи не дарує подарунків. Вона просто воліла осяяти всіх своєю присутністю. І цього разу Даша вирішила виставити її в поганому світлі.

– Якщо ти не частуєш гостей, які тобі подарунки? – обурилася та.

– А якби пригостила, то який би ти мені подарунок вручила?

– Я забула його вдома.

– Все з тобою ясно, Олено. Скажи чесно, що знову прийшла поїсти та попити чужим коштом. – Не витримала Даша.

– Все, Олено, йдіть з Миколою додому. Давайте в інший раз зберемося, – Марина Олександрівна вирішила, що це буде найкращим рішенням у цій ситуації.

– Бажаємо тобі, люба тітко Дашко, щоб і твоїх дітей виганяли з-за столу. Миколо, ходімо, я куплю тобі бургер.

Як тільки Олена зникла в холі, всі полегшено зітхнули.

– Я перепрошую за те, що зіпсувала вам свято, але сил моїх терпіти цю виставу більше немає. – Перепросила перед батьками Даша.

– Ми все розуміємо. Олена у нас дівчина специфічна. Щось ми у її вихованні пропустили, – похитала головою Марина Олександрівна.

– Та ви її шалено балували! – вигукнув Діма, – а тепер дивуєтесь, чому їй усі щось винні.

– Так, я взагалі, як дізнався, що дівчинка з’явилася, порошинки з неї здував, – зізнався Павло Сергійович.

– Гаразд, що виросло, те виросло. Замовмо тату стейк! – Запропонував Діма.

Олена припинила спілкуватися з Дашею, та зі своїми батьками. Хоч мати й дзвонила, щоб спитати, як у них із Миколою справи, слухавку вона не брала.

– Перебіситься, – заспокоював її чоловік.

Та Марина Олександрівна й сама знала, що дочка відхідлива, особливо, якщо їй знову захочеться побенкетувати на чиємусь святі.

Випадок видався раніше, ніж вони припускали.

На дні народження Марини Олександрівни знову всі зібралися у кафе тим самим складом.

– Я вам духи французькі купила, які ви любите. Довелося пошукати, звичайно, адже їх давно зняли з виробництва, але я знайшла! – Даша простягла свекрусі помаранчеву коробочку.

– Ой, Дашо, ось це сюрприз! – Вигукнула жінка, – я їх просто обожнюю, запах моєї молодості!

– Сподіваюся, мій подарунок тобі теж сподобається, – Діма простяг матері два квитки.

– Це що?

– Це квитки для вас з татом на концерт вашої улюбленої співачки Тіни Кароль. Взяв найкращі місця!

– Оце подарунки! Я ніби до казки потрапила! – охала й ахала Марина Олександрівна.

– Ну і від мене скромний, але корисний, – настав час свахи, але її перервала поява Олени.

– Що, рідні, не чекали? Мамо, з днем ​​народження тебе! Сподіваюся, цього разу ти не виженеш мене зі свого свята.

Найдивніше було те, що Олена прийшла без Миколи, а в руках вона тримала великий букет троянд, та паперовий подарунковий пакет.

– Олено, ну що ти таке кажеш, – Марина Олександрівна обійняла дочку.

– А це тобі. – Примирливо сказала Олена Даші, діставши з сумочки скруток.

– Що це?

– Здивувалася та.

– З минулим.

Даша розгорнула згорток, усередині була коробочка для прикрас із перловим браслетом.

– Олено, дуже гарно, дякую!

– Я довго вибирала. Рада, що тобі сподобалося.

– Давайте ж замовимо щось, бо я з голоду скоро серветку жувати почну, – квапив усіх Павло Сергійович.

– Рекомендую таки знову схилитися до стейка, – жартома запропонував Діма. Усі дружно засміялися.

Звісно, поява Олени на урочистості всіх здивувала, але те, що вона прийшла з подарунками – просто ошелешила! Вміє ж бути людиною, якщо захоче!

А чи це була разова акція, чи нарешті визнала свою ганебну поведінку – час покаже. Ну не можу я повірити, що люди так миттєво міняються! Дай Боже, щоб я помилялася…

А що ви скажете з цього приводу? Як вам поведінка Олени? Можливо в її особі ви впізнали когось з рідних, чи близьких? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.

КІНЕЦЬ.