Я стала мамою у 22 роки. На той час була одруженою зі своїм однокласником Вадимом. Чесно кажучи, дитина була незапланованою, проте бажаною. Фінансово ми виявилися не готовими до поповнення у родині. Після народження донечки почали часто сваритися. Грошей бракувало, Віталіна постійно плакала

Вадим був нервовим, пізно повертався додому, з дочкою не допомагав. Я теж втомлювалася. На мені були хатні справи та мала дитина. Наш шлюб тріщав по швах. Тож коли Віталіні виповнився один рік ми розлучилися.

Чоловік переїхав жити окремо, ми практично не спілкувалися. З дочкою він теж не підтримував стосунки. Правда вітав з днем народженням та Новим роком. Платити за оренду я не могла, бо не працювала. Тож взяла дівчинку й переїхала жити до матері.

Перший час було важко, проте ненька вчила мене, допомагала та підтримувала. Коли Віталіні виповнилося три я повернулася на роботу. Почала заробляти гроші, брала додаткові завдання. Ми знову міцно стояли на ногах, тому я не хвилювалася про майбутнє.

Час швидко спливав. Нарешті моя донечка стала першокласницею. Ми з бабусею пішли на свято. Саме там я побачила свого колишнього Вадима. Він теж привів сина до першого класу, дитина не його. Він вдруге одружився з жінкою, що вже мала дитину. Коли я побачила його у натовпі захвилювалася. Не знала, як він себе поведе. Не хотіла, щоб дочка теж його помітила.

Коли ми поверталися додому Віталіна першою розпочала розмову:

-Мамочко, тобі не варто хвилюватися за батька. Я зрозуміла, що у нього тепер нова сім’я.

-Ти не образилася через те, що він не підійшов до нас?

-Ні. Ваня хороший хлопчик, ми разом ходили до дитячого садочку. Можливо він навчить і тата бути хорошим.

-Ти в мене така розумниця!

-Це я у вас з бабусею пішла.

Інколи я захоплююся мудрістю своєї дитини. Вона дивиться на світ та деякі речі набагато простіше. Треба повчитися у неї робити так само.

КІНЕЦЬ.