Нещодавно я стала мамою. Нові почуття переповнюють мене зсередини. Цією радістю хочеться ділитися з усіма рідними та близькими.

Шкода, що у моєму житті таких людей небагато.

Я була найстаршою сестрою, молодші сестрички-двійнятка народилися на світ через сім років після моєї появи. Тож я стала їх нянькою, доглядальницею та подругою.

Наша мама не працювала, була домогосподаркою.

Дати раду трьом малим дітям справа не з легких. Тато, усвідомлюючи, що витрати на сім’ю потрібні чималенькі почав їздити за кордон на заробітки.

Нам усім його бракувало, але такі реалії життя. Особливо сумувала мати, коли тато їхав на чергову роботу, вона декілька днів плакала та не могла взяти себе в руки.

Добре, що я була достатньо доросла, щоб у такі хвилини дати їй можливість побути одною.

Здавалося, що ми щасливі.

Я ходила до школи, гарно навчалася. Сестер взяли до дитячого садочку, матері тепер було легше. Вони з татом порадилися й вирішили, що обоє працюватимуть, тож він більше не матиме потреби їхати від нас надовго.

Ненька влаштувалася касиром, а тато почав розвозити товари.

На жаль, сімейна ідилія швидко зникла, вступивши місце нестерпному горю. Батько потрапив в аварію, врятувати його не змогли. Ми залишилися одні. Мама не змогла змиритися з такою втратою, почала приглушувати свій біль алкоголем. До нас їй діла не було.

З роботи маму вигнали, грошей ми не мали, продукти теж швидко закінчилися.

Я частенько ходила по сусідах, випрошуючи то картоплі, то моркви, то ще чого поїсти.

Хтось із них зателефонував у правоохоронні органи.

Через місяць нас вилучили із сім’ї, а матір позбавили батьківських прав.

Тоді в нашому житті з’явилася бабуся. Мама про неї ніколи не розповідала, як виявилося, бабця теж не знала про наше існування. Старенька хотіла забрати нас до себе, але їй не дозволили через вік та погане здоров’я.

Вона навідувала нас постійно, приносила гостинці, на свята подарунки. Бабуся допомагала нас не втрачати віри у хороше майбутнє.

Як мені виповнилося 18, я поселилася біля старенької.

На жаль, прожила вона недовго. Декілька місяців я мала змогу насолодитися її компанією. Свою квартиру вона заповіла мені. Сестер з дитячого будинку я забрала, ставши їх офіційним опікуном.

Саме коли я вступила у право власності, у наше життя повернулася горе-мати.

Не для того, щоб попросити вибачення чи спокутувати гріхи. Вона хотіла отримати свою частку від квартири.

Добровільно виплатити кошти я не схотіла, тому мати подала до суду. Звісно його вона програла. Більше ми її не бачили та щось підказує мені, що вона знову повернеться.

КІНЕЦЬ.