– Мамо, ти приготувала мені одяг до школи?

Яна зайшла до мами в кімнату, озираючись на всі боки.

– Так, все на вішаку висить.

– Угу, – кивнула донька, зачиняючи за собою двері.

“Навіть дякую не сказала” — подумала Ніна. Вона глянула на годинник і відразу схопилася з дивана. Незабаром чоловік повинен з роботи приїхати, час вечерю йти готувати.

У ліжечку заплакала молодша дочка. Вона сьогодні довго вдень не могла заснути та весь графік збився. І тепер, коли вона прокинулася, стало зрозуміло, що вередуватиме весь вечір.

– Ну, ти чого, Аня, — з усмішкою промовила Ніна.

– Прокидайся, зараз підемо з тобою грати.

Взявши манеж, вона поставила його на кухні та почала готувати їжу, спостерігаючи періодично за донькою.

– Мам, мені п’ятсот гривень потрібно, — влетіла Яна на кухню.

– Завтра у подруги день народження, куплю їй щось.

– Зараз переведу, – помішуючи овочі, промовила Ніна.
– Ага.
– А дякую?! – Не витримала мама.
– Дякую, — буркнула Яна, з незадоволеним обличчям покидаючи кухню.

Коли старша дочка набула підліткового віку, характер у неї остаточно зіпсувався. У мамі бачить лише обслугу та банкомат. Але Ніна була впевнена, що в душі дочка добра і чуйна, просто такий вік складний.

Незабаром повернувся чоловік. Привітавшись з усіма, він тут же сів за комп’ютер.

– Ідіть їсти, – крикнула Ніна, відчуваючи, як накочує втома. Ще й Анюта продовжувала вередувати.

Усі мовчки сіли за стіл. Чоловік і старша донька дістали телефони та уткнулися в них, а молодша продовжувала скиглити та постійно просилася на руки, тому Ніна до ладу і поїсти не змогла.

– Я, до речі, завтра з чоловіками йду до бару. Вип’ємо пінного, подивимося футбол, — промовив Микита.

– А я ввечері до подруги. Вона день народження не відзначатиме, просто з подружками в неї посидимо.

Ніна зітхнула. Звичайно, про її плани навіть і не думав ніхто спитати. Вона б теж з радістю кудись сходила, та ось тільки хто ж з Анютою залишиться?

– Гаразд, – промовила жінка, відповідаючи всім одразу. Щоправда, схоже, ніхто й не чекав на відповідь. Просто повідомили, ось і все.

Надвечір Ніна зовсім погано себе почувала. Але вона була впевнена, що просто перевтомилася. Тому, уклавши Аню на нічний сон, Ніна і сама тут же лягла і заснула.

Але вранці жінка зрозуміла, у чому причина. Вона захворіла.

Ніна не хворіла дуже давно. З того моменту, як дізналася, що чекає Анюту. І вже й забула, як це жахливо – хворіти.

Горло скручувало болем, коли Ніна спробувала щось сказати. При цьому боліла голова, а тіло ломило.

Якось вона дісталася градусника, і той показав температуру майже тридцять дев’ять градусів.

– Чудово, — прошепотіла Ніна.

Чоловік та старша дочка вже встали. Перший збирався працювати, друга до школи. Аня, на щастя, ще спала.

Ніна тільки лягла назад у ліжко, як Микита увійшов до кімнати.

– А де сніданок? – незадоволено запитав він.
– Я захворіла, приготуйте самі, — прошепотіла Ніна.
– Ясно … – Протяг чоловік.

Поки Микита та Яна ходили по хаті, Ніна ніяк не могла знову заснути. Здавалося, що вони навіть не намагалися поводитися тихіше.

І варто було їм піти, а Ніні провалитися в рятуючий сон, як прокинулася Аня. На жаль, молодша дочка сама поїсти не могла, тому, закинувши пігулки, Ніна попрямувала на кухню.

Ті півдня, які дружина провела з дитиною, видалися їй нескінченними. Дуже хотілося спати, сушило очі, і біль голови не відступав.

Потім прийшла зі школи Яни та відразу почала обурюватися, що мама не приготувала обід.

– Яно, я захворіла, приготуй щось сама. І погуляй, будь ласка, з Анютою бодай годинку, а я посплю.

– Я не можу! – обурилася старша дочка. – Я готуюся щоб ріти на день народження!

– Яно, ну мені, правда, недобре. А бабуся поїхала та не зможе допомогти з Анею.

– Мам, я не просила її народжувати, розбирайся сама! – пирхнула Яна.

Ніну така агресивність розібрала. Вона все робила для доньки. Готувала, прибирала, прала одяг, купувала все, що та не попросить. Ніколи не обмежувала і не лаялася через погані оцінки. І що вона отримала у відповідь?

Невдовзі донька пішла на день народження. Ніна хотіла їй заборонити, покарати її, але сил лаятись і скандалити не було.

На щастя, Анюта заснула, і Ніна теж змогла трохи поспати.

Вона сподівалася, що надвечір їй стане легше, але легше не ставало. Тоді вона зателефонувала чоловіку та попросила скасувати його сьогоднішні плани. Їй треба було, щоб хтось посидів із молодшою ​​дочкою.

– Ніно, ну ти вигадала! Ми з мужиками давно планували зустрітись, я не можу все скасувати.

– Микита, ти не розумієш? Мені погано, я не впораюся.
– Попроси Янку.

– Вона пішла на день народження, перед цим заявивши, що не просила народжувати їй сестру, — не стримавшись, бідкалась Ніна.

– Слухай, ну ти тримайся, якось. Я й справді не можу скасувати зустріч.

Ніна поклала слухавку. На щастя, агресія додавала їй сил.

Напевно, вона дуже м’яка у житті. Намагається нікого не турбувати через дрібниці, не напружувати. Вважає, що якщо вона сидить у декреті, то й усе має сама робити.

Сама звалила собі на плечі весь побут, впевнена в тому, що у скрутну хвилину сім’я прийде їй на допомогу. І ось вона, та сама скрутна хвилина, але ніхто не поспішає їй допомагати. Усі звикли, що Ніна їм усім винна, але сьогодні вони її розлютили. Дуже сильно. І образили.

Якось вона просиділа вечір з молодшою ​​донькою, і як тільки поклала її спати, сама звалилася на ліжко без сил. Спочатку прийшла старша дочка, а за нею і недолугий чоловік.

Вони про щось весело спілкувались на кухні та навіть не підозрювали, що їм оголосили в***ну.

Вранці Ніні стало набагато краще. Чи ліки допомогли, чи міцний сон. Але Ніна не поспішала вставати.

Микита зайшов до кімнати, ласкаво питаючи, як Ніна почувається.

– Нормально, – відповіла вона.
– Отже, приготуєш нам сьогодні сніданок?
– Ні.

– Чому? – насупився чоловік.

– Відтепер я готую їсти тільки собі та Ані. А ви самі якось справляйтеся.
– Ти образилася, чи що? – сів на край ліжка Микита. – Ніно, ну все ж добре. Я вчора спеціально раніше повернувся.

– Навіщо? Ми з Анею вже спали, коли ти повернувся.
– Ну, раптом ви ще не спали б.

Чоловік дивився на Ніну, але вона навіть не ворухнулася.
– Ну й гаразд, — буркнув він.

Коли старша дочка та Микита пішли, Ніна встала. Зробила сніданок собі та Анюті. Потім вони прогулялися до аптеки, і вдень вона поклала доньку на сон.

Як тільки Яна повернулася зі школи, відразу запитала, що буде на обід.

– Не маю уявлення, – відповіла мама, – ми з Анею пообідали.
– А я? – обурилася старша дочка.

– А ти сама. Мені ти допомогти відмовляєшся, тож тепер і від мене допомоги не чекай.

Яна та Микита сподівалися, що до вечора Ніна відійде. Вона ж добра, дбайлива. Але надто сильна виявилася образа.

– Мам, мені треба блузку випрати, — принесла ввечері Яна в кімнату матері свою річ. Як завжди, вона просто кинула її на диван, навіть не донісши до кошика з речами. А наступного ранку бігала шукала ту саму блузку.

– Мамо, куди ти її поклала? – Запитала Яна.
– Я її не чіпала, вона так і валяється на дивані.
– Мамо! Мені вона сьогодні потрібна! Я ж тобі сказала, що треба її випрати!

– А я тобі сказала, що не чекай від мене більше допомоги, — відрізала Ніна.
– Це не чесно! – крикнула донька.

А потім і чоловік почав обурюватись, коли не знайшов випрасуваних сорочок.

– У нашій родині кожен сам за себе, чи не так? – знизала Ніна плечима.

Цілий місяць Ніна уникала будь-яких справ. Тільки про молодшу дочку дбала. Чоловікові та Яні довелося навчитися готувати, користуватися пральною машинкою та праскою.

Вдома був страшний без лад, в якому нічого не можна було знайти, але оскільки Ніна сиділа вдома, і їй особливо нічого потрібно і не було, вона терпіла і не йшла на поводу у родичів.

Через місяць Яна та Микита здалися. Вони приготували вечерю, покликали маму до столу та просили вибачення. Звичайно, Ніна не надто повірила, що вони щиро каються, але знала, що певний урок вони винесли. Адже тепер вони знають, що мама не проковтне образу, і їхні погані вчинки їм вийдуть боком.

КІНЕЦЬ.