У моєї подруги захворіла мама. Часта така хвороба, називається «старість», майже у всіх буде.

І лікарі сказали: «Готуйтеся, півроку, максимум рік». Вся родина ходить навшпиньки, щоб мама відпочивала, дітям заборонили шуміти, грати і сміятися.

Відклали святкування дня народження чоловіка.

— Ну ти ж розумієш, зараз не до свят!

Старшій дочці не купили рожеву шубку, а раптом скоро похорон, стільки витрат, а ти в рожевій шубі з плюшевого ведмедя. Молодшого сина не відпустили до спортивного табору, а раптом що, як тебе звідти забирати, ти з бабусею не попрощаєшся.

Сама подруга весь вечір сидить із мамою. Запитує, чи не хоче мама води, бульйону, пісеньку, ще одну подушку. Мама захотіла морозива та суші.

— Ні-ні, — сказали їй, — у морозиві цукор, в соєвому соусі сіль. І те й інше шкідливо.

Бабуся пожила так два місяці і збиралася спочатку до сестри в село, а потім в будинок для людей похилого віку, тому що її дістало жити серед «мерців». Це не вона вмирає, вони вже всі померли.

А вона хоче дожити своє життя нормально. Святкуючи дні народження, милуючись красунею-онукою в рожевій шубі, пишаючись онуком-спортсменом.

І вона хоче морозива, а не овочевий бульйон, і так, можливо, у неї і заболить після морозива печінка, але коли тобі вісімдесят чотири роки і так уже все болить.

Гроші на поховання вона собі відклала, заповіт написала і може собі дозволити пожити на втіху.

А там, дивишся, і дідуся якого в селі зачарує, аби в цей передпокій морга за життя не повертатися. У неї, знаєте, ще є плани на це життя.

І візьми, мила, гроші, купи собі шубу, я хочу, щоб ти пам’ятала бабусю веселою, а не немічною, навколо якої всі метушаться.
Цій історії чотири роки майже.

Старенька все ще жива, видала внучку заміж. Дідуся, правда, не зачарувала, нудні вони, каже, всі про смерть думають і довше копять у труну.

Але зате завела собі подружку з листування, збирається до неї в гості, як тільки відкриють кордони. Життя походить з тобою щодня.

Є величезна різниця між “я можу”, “я хочу”, “я роблю” і “я чекаю, коли зі мною щось станеться”.

КІНЕЦЬ.