— У мами шкарпетки до підлоги прилипли, ти нікудишня господиня, – накинувся з претензіями чоловік.
— Молодший сік пролив, я не встигла прибрати. І взагалі, я вже втомилася.

— Машинка випрала, мультиварка приготувала, робот вимив підлогу, то чому ти втомилася? – невдоволено запитав чоловік.

— Але білизну треба розвісити, овочі нарізати, а робот миє не надто чисто, треба домивати, – перерахувала дружина.
— Тут справ хвилин на п’ять, – перебив чоловік. – Ти просто прикидаєшся жертвою, щоб тебе пожаліли.

— З мене вистачить цього безладу! – закричав Арсеній, вриваючись у кімнату. – У передпокої гора взуття, я спіткнувся, коли увійшов. На кухні посуд з обіду кисне, ти паразитів вирішила розвести? Ти додому повернулася годину тому, за цей час можна генеральне прибирання зробити, а ти чим займалася?

Ірина відірвалася від сортування дитячої білизни і перерахувала:

— Нагодувала дітей, посадила старшого за уроки, поставила суп…

Арсеній відмахнувся.

— Це все дурниці, можна мимохідь зробити. Чому ти стала забивати на свої обов’язки? Мені додому неприємно повертатися, друзів не покличеш, а вже чого я від мами наслухався, коли вона в гості прийшла!

— Побут, узагалі, забирає багато часу і сил, я стараюся, а я ще й працюю пʼять днів на тиждень, як що ти забув, – образилася дружина.

— Скласти речі в пралку або посуд у посудомийку – пара хвилин, миють вони самі, який час? Чому в моєї мами був порядок, хоча вона все робила руками, а в тебе вічний хаос?

— У твоєї мами була одна дитина, у нас двоє. Ти хоч уявляєш, скільки безладу можуть навести трирічна і семирічний?
— Це все відмовки, у мого колеги троє, а в будинку ідеальна чистота, – заявив Арсеній.
— Ти про того колегу, у якого клінінг і няня? – уточнила Ірина.

Арсеній махнув рукою, розрубуючи повітря.

— Досить із мене твоїх заперечень і виправдань. Приходячи додому, я хочу відпочивати душею, я добувач і, чорт забирай, заслужив затишок! Не уявляю, на що ти витрачаєш час.

«Сама не можу зрозуміти», – подумала Ірина. – «Біжу, як хом’як у колесі, і нічого не встигаю. Але ж колись у моєму будинку було так чисто, що можна їсти з підлоги, я могла дозволити собі білосніжний диван і зустрічі з подругами. А що тепер? Нічого білого в будинку, а з дівчатами бачилася два роки тому. Ще й чоловік претензій додає».

Арсеній висловлювався з приводу безладу давно. Почалося все з легких жартів після появи першого сина.

— Я думав, що одружуся на Попелюшці, а виявилося, на поросятку, ха-ха.

Потім чоловік почав натякати:

— От би помити підлогу… Мої сорочки б попрасувати… Ех, так хочеться борщу!

У його голосі дедалі частіше лунали гидливі нотки, побачивши дружину, лоб збирався в зморшки, а куточки губ опускалися донизу. Нарешті, Арсеній перейшов до відкритої лайки:

— У мами шкарпетки до підлоги прилипли, ти погана господиня!
— Це старший пролив сік, я не встигла прибрати, – втомлено зітхнула Ірина.
— А чому одяг не випраний?
— Не встигла завантажити пралку. Я готувала три варіанти вечері, ти ж не їси сир, молодший – овочі, старший хоче тільки картоплю…

— Та що тут встигати? Закинула продукти в мультиварку – і готово, – здивувався Арсеній.
— А як же підготувати продукти, потім помити мультиварку і посуд, – почала перераховувати Ірина.

Арсеній перебив її:
— На все це потрібна пара хвилин, ти просто ледащо!

Одного разу Ірина не витримала:
— Якщо займатися побутом так просто, чому ти цього не робиш? Ми обоє маємо дбати про наш дім і дітей. Давай, покажи мені клас!

— І покажу, причому впораюся швидше за тебе, – пообіцяв Арсеній.

Через годину він гордо продемонстрував дружині чисту квартиру.

Намітаний погляд Ірини відразу виділив недоліки.

— Плінтуси запорошені, килим треба пилососити, на дзеркалі залишки зубної пасти, унітаз ти вимив, а сидіння не протер, на кухонному фартусі жир залишився…

З кожним її словом гордовитий вираз сповзав з обличчя Арсенія. Коли дружина замовкла, він рявкнув:
— Ти докопуєшся до дрібниць, це все несуттєво!
— З таких дрібниць і складається чистота, якби я всього цього не зробила, ти б мені не спустив.
— Ти просто знущаєшся! – рявкнув Арсеній, кинув ганчірку просто на підлогу і пішов.

Ірина оглянула недоприбрану квартиру, зітхнула і закотила рукава.

Якось у вихідні вони вирішили з’їздити до батьків Арсенія. Ірина прокинулася за три години до поїздки, зібрала речі, приготувала сніданок, підняла дітей і чоловіка, всіх нагодувала, одягла молодшого, потім старшого, потім знову молодшого, який встиг стягнути штанці й черевики, повернулася за рукавичками старшого…

Коли вона, нарешті, одягнулася сама, чоловік і діти знемагали в передпокої.

— Чому ти не можеш зібратися вчасно? У тебе жодного відчуття часу. Не дивно, що ти нічого не встигаєш по дому! – рявкнув Арсеній.

— Якби ти допоміг зібрати дітей, було б швидше.

— Не вали все на дітей, вони готові до поїздки раніше за тебе, – махнув рукою чоловік.
— Тому що я їх зібрала, – почала було Ірина, але чоловік закотив очі, і вона замовкла.

Його вираз обличчя говорив сам за себе: «Знову ти зображуєш жертву».

Ірина не виспалася і страшенно втомилася, тому невисловлені претензії чоловіка всерйоз її зачепили. Дорогою в машині вона вимовила:

— Але ж раніше все було по-іншому, куди це поділося?
— Ти про що? – не зрозумів Арсеній.
— Колись ти був ніжним, говорив компліменти, готував мені бульйон о першій годині ночі, коли я застудилася. Ми мріяли поїхати в подорож країною, а тепер навіть у парк не виходимо.

— Не чіпляйся з дурницями, я, взагалі, за кермом і зайнятий! – розсердився чоловік.
— Ти завжди зайнятий, то за кермом, то їдеш на риболовлю, то граєш на комп’ютері. А я вічно кручуся по дому, коли прийде час для моїх радощів?
— Ти сама винна, що нічого не встигаєш, і тобі не вистачає часу на нормальний відпочинок, – байдуже відповів Арсеній.

Наступного дня Ірина прийшла додому раніше і вишкребла квартиру до блиску. Усе, від плінтусів до прикрас на люстрі, дихало чистотою.
Оглянувши свої володіння, вона задоволено подумала: «Тепер Арсенію ні до чого буде причепитися».
Ірина навіть уявила, як чоловік похвалить її або навіть купить букет квітів.

Арсеній навіть бровою не повів. Ірина почекала трохи і сама звернула його увагу:

— Я зробив генеральне прибирання, дивись, як чисто. Хіба ти нічого не скажеш?
— У хорошої дружини має бути чисто в будинку, ти не зробила подвиг, а виконала програму мінімум. За що тебе хвалити? За те, що, нарешті, взялася за розум?

— Невже тобі шкода доброго слова для дружини? – обурилася Ірина.
— Добре слово треба заслужити.

Арсеній відсунув дружину і попрямував у вітальню, на ходу крикнувши дітям:
— Хто хоче погратися?

З вітальні одразу ж пролунали радісні крики.

Зайшовши туди ж через півгодини, Ірина охнула. Троє її чоловіків із захватом грали в наздогонялки, порядок, у який вона вклала всю душу, зник. Диванні подушки валялися упереміш з іграшками, під ногами хрустіло розчавлене печиво, а посеред бежевого килима красувався ланцюжок брудних слідів.

Ірина перехопила молодшого сина, все ще взутого у вуличні кросівки, крикнула чоловікові:
— Чому ти його не перевзув?!
— Чого? Аа, я забув, ну що ти кричиш?!
— Подивися, килим заляпаний, – не заспокоїлася Ірина.

— Нісенітниця, просто пил, можна пилососом почистити, – відмахнувся Арсеній.
— А хто це буде робити, ти? Ні, це я знову буду повзати з пилососом в обнімку. Для кого я працювала весь вечір, якщо ніхто не цінує моїх зусиль?!

Арсеній розлютився по-справжньому.
— Пройтися зайвий раз ганчіркою легко. Ти зіпсувала нам гру через якусь дурницю, тому що ти зануда і ледарка. Так, діти?
— Зануда, – пискнув молодший, висячи на руках у матері.

В Ірини безсило розтиснулися руки.

— Прибери тут потім, – веліла вона Арсенію.
— Зроблю і, на відміну від тебе, скиглити не буду.

Ірині довелося нагадати йому тричі, що треба почистити килим, перш ніж чоловік зірвався:
— Досить довбати одне й те саме, сказав же, що зроблю!

Через кілька годин Ірина знайшла чоловіка солодко сплячим. Вона кілька хвилин простояла над чоловіком, борючись із бажанням розштовхати його, закричати… А потім узяла щітку і пішла чистити килим.
Злість додала їй сил, але пляма все не зникала.

«І у що малий вляпався… Прямо як я в шлюб. Усе життя чиститиму і прибиратиму за тими, хто не цінує моїх старань», – подумала Ірина. – «Ніякої подорожі, ніяких радощів, не буде пестощів від чоловіка і навіть простого “дякую”. Я не хочу так, не хочу».

Кинувши щітку, Ірина піднялася.
«Плювати на цей бруд, нехай залишається. Я так більше не можу…»
Тепер вона точно знала, що їй потрібно робити, тому попрямувала на кухню. Треба було приготувати багато їжі.

Наступного вечора будинок зустрів Арсенія тишею.
«А килим Ірка так і не почистила», – невдоволено подумав він якраз перед тим, як зателефонувала теща.
— Ти за дітьми коли приїдеш? Іра попросила їх узяти зі школи та садка, сказав, що вона поїхала, а ти хлопчиків забереш.

Арсеній кинувся до тещі, на ходу набираючи номер дружини. Ірина відповіла одразу.
— Так, я поїхала в подорож, як ми колись планували, повернуся за місяць.
— А хто дивитиметься за дітьми, хто прибиратиме будинок?
— Ти будеш, милий. Не хвилюйся, це нескладно, пере пралка, готує мультиварка, з парою кнопок ти впораєшся. Я наготувала купу їжі, щоб тобі було легше в перший час.

— Так нечесно, не можна просто відпочивати і кинути все на чоловіка!
— Ти це робив увесь наш шлюб, і тепер моя черга, – відрізала Ірина і вимкнула слухавку.

Уранці Арсеній крикнув дітям:
— Вставайте, пора в школу і садок.

Сам він вирушив готувати сніданок, який зайняв більше часу, тому що Арсеній давно не готував і розучився. Нарешті їжа опинилася на столі, а діти все не йшли. Виявилося, що старший згорнувся клубочком і заснув, а молодший розклав іграшки і забув про все.

— Ви чому не готові?! – рявкнув Арсеній.

Молодший злякався і заплакав, старший забурчав, коли батько потягнув його у ванну. З дому всі троє вийшли з величезним запізненням, тільки поруч із садочком Арсеній зрозумів, що молодший усе ще в домашніх капцях.
Увечері один за одним зателефонували вчителька і вихователька, вимагаючи забрати дітей якомога швидше. Арсеній попросив поїхати за ними матір і тещу, але обидві відмовилися, повторивши одна за одною.

— Діти – твій обов’язок, вирішуй проблеми сам.

На вечерю Арсеній розігрів приготовану дружиною запіканку. Зовні та виявилася розпеченою, всередині – крижаною. Діти категорично відмовилися вечеряти, хором заявивши:

— Не хочемо це, хочемо макарони з сиром.
— Їжте, що дали, мати вас розбалувала! – знову заорав Арсеній.

Діти одночасно нахмурилися і приготувалися ревіти, довелося встати до плити. Понюхавши їжу, хлопчаки дружно її відсунули.
— Макарони неправильні, у мами не такі!
— Макарони з сиром є макарони з сиром, не вигадуйте! – розсердився Арсеній.

Дні стали схожі один на інший. Арсеній вставав на дві години раніше, лягав на годину пізніше, мчав із роботи в садок і школу, нічого не встигав і катастрофічно не висипався. Бабусі виручили його кілька разів, а ціни на нянь виявилися такими нестерпними, що Арсеній зрозумів – доведеться справлятися особисто.
Він дозволив дітям харчуватися солодощами і фастфудом, тому що це виявилося простіше, ніж впихнути в них суп і парові котлети.

За кілька днів чисті речі скінчилися, і молодшого довелося везти в садок у теплих штанях у жарку погоду, а потім витримувати косі погляди виховательок. Увечері Арсеній перепрати речі, але улюблена біла футболка старшого стала ніжно-рожевою, і батькові довелося витримати істерику.

Хоч як старався Арсеній, справи не закінчувалися, навпаки, скочувалися в невпинний сніговий ком.
Його мати, прийшовши в гості, гидливо оглянула підошви своїх шкарпеток.

— Який бруд, ти б хоч прибрався!
— Я нічого не встигаю, дружина, взагалі, кинула мене одного з двома дітьми! Чим бурчати, краще б допомогла! – зажадав Арсеній.

— Я своїх дітей виростила, причому без сторонньої допомоги, нехай це буде тобі прикладом.

Коли зателефонувала Ірина, Арсеній накричав на неї, не стримавшись:
— Негайно ж повертайся, ти нікудишня мати і дружина! Мене на роботі відмовилися підвищити, бо доводиться рано йти, і я не можу залишатися на понаднормові. Я не спав нормально два тижні, у будинку повний безлад, діти по стелі ходять, я нічого не встигаю!

— Дивно, адже побут – це так просто, – відповіла Ірина. – Упевнена, у тебе все вийде, а поки передай дітям, що я за ними сумую.

Настав день, коли Арсеній привів дітей, сів на диван перевести дух і відключився під крики синів, які розносили квартиру.

Прокинувся він за північ і озирнувся. Діти сопіли просто на килимі в оточенні іграшок і розкиданих диванних подушок, з яких малюки будували курінь. Поруч розсипалися чіпси і цукеркові обгортки, просто біля застарілої плями, яку Ірина так і не відтерла.

«Як же вона справлялася самотужки?» – подумав раптом Арсеній. – «Але ж у Іри були не тільки діти, а ще й я».
Він раптом зрозумів, що давним-давно не бачив дружину сплячою. Коли Арсеній прокидався, Ірина вже подавала сніданок. Лягаючи спати, він бачив, як дружина прасує білизну або миє посуд.

«Адже я спав по вісім годин, а скільки спала Іра?» – задумався Арсеній і жахнувся, порахувавши. – «Чи зміг би я так само, але не кілька тижнів, а роками? Може, зміг би, але точно не хочу, це не життя».

Сором, що огорнув його, змусив піднятися, укласти дітей і взятися за прибирання. Останньою справою він очистив застарілу пляму.

Ірина повернулася через місяць. З порога до неї кинулися сини. Арсеній дочекався, поки вони наобіймаються, а потім підійшов і сам міцно обійняв дружину. Вони застигли так надовго, зовсім як колись на початку їхнього роману. І обидва подумали, як же скучили одне за одним.

Пізніше, пригощаючи дружину власноруч приготованою вечерею, Арсеній промовив:

— Вибач за мою поведінку, я не уявляв, як тобі складно було тягнути все самотужки. Тепер я це розсмакував і обіцяю, що допомагатиму і ніколи не скажу слова проти.

— Дуже на це сподіваюся, адже я не дозволю знову перетворювати мене на служницю, – відповіла Ірина. – За цей місяць я зрозуміла, що люблю вас трьох найбільше в житті, але ви – не все моє життя. І приносити себе в жертву я більше не стану.

КІНЕЦЬ.