— Розумієте, я… я втратив роботу. Уже втретє за рік. Я просто не справляюся, — голос Андрія здригнувся. — Здається, я ні на що не здатний

Однією з доріжок парку неспішно прогулювалася Олена — ефектна брюнетка років тридцяти п’яти. Її витончена фігура, одягнена в легку шовкову сукню, привертала захоплені погляди перехожих. Темне волосся м’якими хвилями спадало на плечі, а карі очі випромінювали впевненість і силу характеру.

Раптово увагу панянки привернув чоловік, який сидів на лаві неподалік. Він був досить розгубленим і пригніченим. Його сутула фігура і погляд видавали глибоку невпевненість у собі.

Олена відчула бажання якось йому допомогти, попрямувала до незнайомця. Підійшовши ближче, вона помітила, що чоловік був досить симпатичним — русяве волосся, правильні риси обличчя, блакитні очі. Однак його зовнішній вигляд був не охайним: пом’ята сорочка, неохайні штани і стоптані черевики.

— Вибачте, з вами все гаразд? — запитала Олена, сідаючи поруч.

Чоловік здригнувся від несподіванки і підняв погляд на незнайомку.

— Так, усе нормально, — запинаючись, відповів він. — Просто… день поганий.

— Мене звати Олена, — представилася жінка. — А вас?
— Андрій, — тихо відповів співрозмовник.

— Що ж, Андрію, може, розповісте, що у вас сталося? Іноді розмова зі сторонньою людиною допомагає.

Чоловік нерішуче подивився на Олену, але щось у її погляді спонукало до довіри.

— Розумієте, я… я втратив роботу. Уже втретє за рік. Я просто не справляюся, — голос Андрія здригнувся. — Здається, я ні на що не здатний.

Олена уважно вислухала співрозмовника, зазначивши про себе його явну невпевненість і занижену самооцінку.

— Андрію, не варто так себе картати. Бувають у житті чорні смуги, але вони обов’язково змінюються білими, — підбадьорливо сказала вона. — Розкажіть, чим ви займалися? Яка у вас освіта?

— Я… я економіст за освітою. Працював у різних компаніях, але скрізь щось не складалося, — Андрій смикав рукав сорочки. — То з колегами не міг знайти спільну мову, то з начальством конфліктував…

— Розумію, — кивнула Олена. — А ви ніколи не думали про те, щоб відкрити власну справу? Можливо, у вас є якісь захоплення, хобі?

Андрій здивовано подивився на співрозмовницю:

— Власну справу? Ні, що ви… Я не впораюся. Це занадто складно і відповідально.

— Не варто заздалегідь себе налаштовувати на невдачу, — заперечила Олена. — Кожна людина здатна на більше, ніж їй здається. Потрібно тільки повірити в себе і трохи попрацювати над своєю впевненістю.

У цей момент до лавм підійшли дві молоді дівчини — Марина та Ольга, подруги Олени.

— Оленко, ось ти де! — вигукнула Марина, струнка блондинка з зеленими очима. — Ми тебе шукали.

— Привіт, дівчата, — посміхнулася Олена. — Познайомтеся, це Андрій. Андрію, це мої подруги — Марина і Ольга.

Ольга, мила шатенка з добрими карими очима, привітно кивнула:

— Дуже приємно, Андрію.

Чоловік зніяковіло пробурмотів слова привітання, явно почуваючись не у своїй тарілці.

— Оленко, ми збиралися в кафе, пам’ятаєш? — нагадала Марина. — Підеш із нами?

Олена на мить задумалася, дивлячись на Андрія. Потім рішуче вимовила:

— Знаєте що? Давайте всі разом підемо. Андрію, приєднуйтесь до нас. Вип’ємо кави, побалакаємо — дивись, і настрій покращиться.

Чоловік нерішуче подивився на жінок:

— Я не знаю… Не хочу вам заважати.
— Дурниці! — додала Марина. — Що більша компанія, то веселіше.

— Справді, ходімо з нами, — підтримала Ольга. — буде вечело.

Андрій, трохи повагавшись, усе ж погодився. Компанія попрямувала до виходу з парку, де розташовувалося затишне кафе.

Сидячи за столиком і потягуючи ароматний капучино, Андрій поступово почав розслаблятися. Жінки виявилися прекрасними співрозмовницями, уважними, дотепними й тактовними. Вони вміло втягували чоловіка в розмову, намагаючись підбадьорити його і вселити впевненість.

— Андрію, а ви знаєте, що в мене теж були проблеми з роботою? — несподівано зізналася Ольга. — Я довго не могла знайти себе, металася від однієї професії до іншої. А потім вирішила ризикнути і відкрила невелику кондитерську. І знаєте що? Це виявилося найкращим рішенням у моєму житті!

— Справді? — здивувався Андрій. — І як ви зважилися на такий крок?

— Просто повірила в себе і свої сили, — усміхнулася Ольга. — Звичайно, було страшно і важко спочатку. Але коли робиш те, що дійсно любиш, усе виходить.

— А в мене була схожа історія, — додала Марина. — Я працювала у великій компанії, але почувалася там як біла ворона. Постійні стреси, конфлікти… У підсумку пішла і стала фрілансером. Тепер сама обираю проєкти і клієнтів, з якими хочу працювати.

Андрій слухав розповіді жінок із непідробним інтересом. У його очах з’явився вогник, якого раніше не було.

— Знаєте, — несміливо промовив він, — у мене є одна ідея… Я давно мріяв створити онлайн-курси з фінансової грамотності для молоді. Але все здавалося, що це нереально.

— Чудова ідея! — натхненно вигукнула Олена. — Чому б не спробувати? Зараз такі курси дуже затребувані.
— Так, але я не знаю, з чого почати, — розгублено промовив Андрій. — І хто мене слухатиме? Я ж не який-небудь відомий експерт…

— Андрію, — сказала Олена, поклавши руку на його долоню, — ви недооцінюєте себе. У вас є освіта, досвід роботи в різних компаніях. Це вже чимало. Головне — почати діяти, а досвід прийде з часом.

— Олена має рацію, — підтримала Марина. — Знаєш, скільки зараз молодих людей потребує фінансової освіти? Твої знання можуть бути дуже корисними.

— А ми можемо допомогти з організаційними питаннями, — запропонувала Ольга. — У мене є досвід створення сайту, Марина розуміється на маркетингу. Разом ми зможемо запустити твій проект!

Андрій розгублено переводив погляд з однієї жінки на іншу. У його душі боролися страх і бажання спробувати щось нове.

— Ви справді готові мені допомогти? — недовірливо запитав він. — Але чому? Ви ж мене зовсім не знаєте…

— Тому що ми бачимо в тобі потенціал, — щиро відповіла Олена. — І тому що кожен заслуговує на шанс реалізувати свою мрію.

На обличчі Андрія вперше за весь вечір з’явилася боязка посмішка. Дивлячись на цих дивовижних жінок, він раптом відчув, що в його житті починається біла смуга. І нехай поки не зрозуміло, що вона принесе, але вперше за довгий час у його серці з’явилася надія.

КІНЕЦЬ.