Батька Марія ніколи не бачила, навіть на фотографії. Та й не було в неї жодних фотографій, тільки ім’я й адреса, та й то мати перед своїм відходом сказала.

Марія написала на ту адресу листа, не особливо сподіваючись на відповідь. Але відповідь прийшла – не від самого батька, а від її зведеного брата. Той просив ніколи більше не турбувати їхню родину, і Марія не турбувала.

Загалом, вона й без цього жила непогано, хіба що цікаво було – цікаво подивитися, як виглядає та людина, через яку мати все життя одна прожила, навіть і не дивилася ні на кого, так і сказала: все життя я його кохала, Маріє, все життя.

Батько пережив матір всього на три роки.

Марія про це дізналася від того ж брата, який зателефонував їй і кричав у слухавку, щоб ні на що вона не сподівалася, що батько вже не в собі був, коли заповіт писав, і що нічого їй не дістанеться.

Начебто він не був настільки багатий, щоб перейматися через спадщину. І Марія спочатку хотіла забути цю історію, а потім вирішила – забути-то, звісно, можна, але на прощання з ним треба сходити, а то не по-людськи буде.

Там вона й побачила вперше брата та сестру.

Ті були старші за Марію, однаково високі й суворі. З нею вони не розмовляли й навіть не дивилися в її бік. Це було на краще, не вистачало ще на похоронах спадок почати ділити.

Сестра Ольга, коли дізналася про це, голосно обурювалася. Мовляв, гроші зайвими не будуть, сама ж казала, що хочеш агентство екскурсійне відкрити, а тут такий шанс!

Ольга була старша на чотири роки, але поводилася здебільшого так, ніби вона була молодша, вічно від неї були одні неприємності, та й розумного слова рідко можна було від Ольги почути.

Але це був чи не єдиний раз, коли в принципі з нею можна було погодитися. Тільки ось гроші в Марії вже були, вона три роки їх відкладала.

— Серйозно? — чомусь зраділа Ольга. — І скільки в тебе є?

— Ну, на машину вистачить. А там подивимося.

— Дурниці, Маріє. Ну, купиш ти машину. А якщо прогориш? І без роботи залишишся? Ні, сестричко, так каші не звариш. Всьому тебе вчити треба!

Ось, дивись, я зараз влаштувалася на роботу, вирахувала там найбагатшого начальника і ось уже два місяці ми зустрічаємося. Впевнена, що ще трохи, і він зробить мені пропозицію. Тільки ось…

Тут Ольга зам’ялася, але все ж продовжила.

— Розумієш, він любить, щоб груди були нормальні. А в мене, сама знаєш, нульовий розмір. Я вже й лікаря знайшла, але мені ніяк кредит не оформлять. Ну, знаєш же, у мене іпотека і картки всі на нулі… Марусю, — протягнула вона. — А, може, позичиш мені? Він, знаєш, який багатий! Мені б тільки обручку від нього дочекатися, а там я тобі хоч десять машин куплю!

Марія вже сто разів пошкодувала, що сказала їй про гроші.

І навіть набралася сміливості й заявила, що грошей не дасть, а Ольга на це випалила:

— Ти завжди мені заздрила! Тому що я красива і смілива, і тато в мене був! Я не винна, що мати тебе від коханця нагуляла, думати треба було! Тим більше, таточко тоді тільки пішов з життя, я взагалі не знаю, як у неї совісті вистачило…

Довелося давати гроші лише для того, щоб Ольга припинила цю розмову. У чомусь вона була права, звісно, Марія завжди трохи заздрила сестрі.

Ось дивно – кохала мати батька Марії, а улюбленою дочкою в неї завжди була Ольга…

Домовилися вони на тому, що Марія не чекатиме міфічного весілля, а щомісяця отримуватиме від сестри певну суму.

Спочатку так і було. Але вже зовсім скоро Ольга стала пропускати платежі, чого Марія і боялася. А потім і зовсім зникла, відписувалася повідомленнями, що зайнята і все таке.

Дзвінок пролунав тонко і жалібно.

Марія якраз ліпила вареники й аж цокнула від роздратування – ну кого в таку годину нечиста принесла?

Витерла руки об фартух, пройшла в коридор. Лампочку, яка перегоріла на тому тижні, Марія так і не змінила, тому в напівтемряві не побачила черевиків, спіткнулася й мало не впала, вилаялася.

— Хто? — сердито спитала вона, але голос з того боку був таким тихим, що відповідь Марія не розчула.
Подивилася у вічко. Ольга…

У сестри були припухлі заплакані очі, пальці нервово стискали промоклу носову хустку.

— Ну? — суворо спитала Марія.

— Він одружений, — схлипнула Ольга, протискаючись повз значну Маріїну фігуру. — Дружина про все дізналася, і він мене кинув. Ще й звільнив, гад! А я…

Тут вона розридалася, і Марія тільки з третього разу зрозуміла, що там бурмоче сестра: «Я чекаю дитину».

Чомусь у цей момент Марія уявила маму.

Як та сидить на краєчку чавунної ванни й дивиться на тест. Цікаво, тоді були тести? Чи мамі довелося йти в жіночу консультацію, щоб почути чітку відповідь на її підозру: ви в положенні.

Напевно, вона одразу подзвонила батькові, а він сказав, що від дитини потрібно позбутися. Так само, як Олі сказав її Матвій.

— І що будеш робити? — спитала Марія, змахуючи сухим рушником борошно з краєчка столу й прилаштовуючи туди кружку з чаєм.

— Ну, куди мені дитина, — прошепотіла Ольга. — У мене кредити, квартира в іпотеці, і роботи немає тепер. Треба було не груди собі робити, а кредити закривати!

Марія зітхнула.

Коли вона була маленькою, чула іноді від маминих подружок: «І навіщо ти її залишила, ну як тепер з таким причепом чоловіка шукатимеш! Гаразд, одна, але дві дівчинки від різних чоловіків…».

Може воно й правда, може, мама не тому все життя одна прожила, що продовжувала кохати цю людину, а тому, що ніхто не хотів брати її за дружину з двома дочками, тому що, якщо спільного народити, вже багатодітна родина виходить.

У Ольги, правда, дітей не було. Але все одно краще не повторювати мамину долю. Але, з іншого боку, в грудях жалібно й гостро тягло, коли Марія думала про маленьку квасолинку, що затаїлася в недрах сестриного тіла, про те, якого славного дитинку вона може народити.

— Ну, раз вирішила, значить, так воно і буде, — спокійно озвалася Марія. — Пельмені будеш?

Ольга пішла від неї тільки до півночі, прихопивши з собою сумку, битком набиту продуктами, а в кишеню пальта Марія сунула сестрі купюру на приватну клініку – та відмовлялася брати гроші, соромно їй було, що борг не може віддати, а, значить, не купить Марія собі машину й не зможе відкрити свою справу з екскурсіями.

Ні, Марія не була святою – вона страшенно злилася на сестру!

Ну як можна так нерозумно витрачати своє життя! Але кинути її в такий момент вона не могла.

Коли наступного дня пролунав дзвінок у двері, Марія одразу зрозуміла, що це не сестра – він був різким і вимогливим, так дзвонять листоноші й поліцейські.

Але Марія помилилася.

На порозі стояла її сестра, але інша. Це була Алла. Марія її погано запам’ятала, але одразу впізнала по такому ж, як і в неї, високому зросту й пишних рудих кучерях.

Кутаючись у сіре пальто, наче з квартири несло холодом, вона нервово спитала:

— Можна я увійду? Я ненадовго.

Марія відступила назад, пропускаючи Аллу всередину.

Та не змогла втриматися від того, щоб оглянути осудливим поглядом обшарпані шпалери й старий килимок біля порога, і Марія побажала, що все-таки вкрутила нову лампочку вчора, і тепер всі недоліки її старої квартири добре видно.

Вона високо піднесла голову й подивилася сестрі ,,розповідь спеціально для сайту рідне слово,,  прямо в очі. Та ніби як збентежилася. Сунула руку в свою дорогу шкіряну сумку й витягла згорток у блискучому білому папері.

— Це тобі.

Взявши згорток – не тому, що їй цього дуже хотілося, а тому, що Алла буквально втиснула їй його в руки, Марія спитала:

— Що це?

— Гроші. Твоя частина. Тільки не кажи Віктору, будь ласка. І взагалі, нікому не кажи.

Здавалося, тонкі аркуші паперу нагрілися і стали важкими, ніби всередині лежали не гроші, а вийняті з печі цеглини.

І коли Марія вже відкрила рот, щоб сказати – мені не потрібні ці гроші, Алла розвернулася і, не промовивши більше ні слова, покинула квартиру.

Пізніше Марія зрозуміла, що минув належний термін, і діти вступили в спадок. І що Алла віддала більшу частку своєї частини їй, Марії. Чому?

Її мучила совість? Чи вона не любила батька й не хотіла від нього нічого? Чи, може, зовсім не потребувала грошей – он у неї яке дороге пальто, і сумка фірмова.

Так і не знайшовши відповіді на це питання, Марія почала перераховувати гроші.

Їх якраз вистачало на те, щоб купити машину і вкласти трохи в рекламу. Тож, може… Може, не відмовлятися від цього спадку, що звалився на голову?

Адже все по справедливості, а якщо врахувати, що він за все життя копійки на неї не витратив…

Кілька днів Марія провела в приємному хвилюванні, вивчаючи параметри машин і розписуючи основні екскурсії, які вона могла б зараз запропонувати.

Вона з’їздила подивитися одну машину і навіть проїхалася на ній, уявляючи, як воно буде, якщо все ж її купити, але… Саме в цей момент Марія згадала про сестру.

Про те, що вона не дзвонила всі ці дні, а адже повинна ,,розповідь спеціально для сайту рідне слово,, була – Ольга не з тих, хто зможе пережити таку процедуру і не приїхати потім для того, щоб її пожаліли. Невже помирилася зі своїм одруженим?

Повна недобрих передчуттів, вона набрала номер сестри і довго слухала довгі гудки.

Після другої спроби передчуття перетворилися на впевненість – щось тут не те. Марія зітхнула і пішла на зупинку – доведеться їхати на інший кінець міста, що вже тепер.

Всю дорогу вона промучилася від занепокоєння – в голову лізли найстрашніші варіанти подій, і, як на зло, згадувалися всякі страшилки з жіночих журналів про ускладнення і все таке, що може статися в подібних випадках з жінкою.

Ще й свій ключ від квартири сестри вона вдома забула, але не повертатися ж тепер назад!

На дверний замок вона натискала в такому хвилюванні, що до крові прикусила губу, так їй було страшно.

І що на неї найшло, навіщо вона лаяла сестру, чому завжди думала, що від неї одні тільки неприємності?

Адже у неї нікого, крім Ольги, і немає в цьому світі нікого, а якщо з нею щось трапиться, як потім жити?

Легкі кроки сестри почулися майже одразу, і Марія видихнула. Коли двері відчинилися і в її отворі з’явилася Ольга, стало ясно – радіти рано. Очі все такі ж заплакані, обличчя якесь опухле, чуже.

— Що ти тут робиш? — плаксивим голосом спитала Ольга.

— Та ти ж трубку не береш, — перейшла в наступ Марія, з образою відчуваючи, що тут їй не раді.

Сестра схлипнула і сказала:

— Ти будеш лаятися.

— Буду, — стомлено промовила Марія. — Що знову сталося? Ти що, з ним помирилася?

— Помирилася? — заверещала Ольга. — Нізащо! Бачити його більше не можу. Марусю… Я дитину вирішила залишити. Страшно мені. У нього там, уявляєш, сердечко вже б’ється, і взагалі…

Марія притягнула сестру до себе, але більше не для того, щоб пожаліти, а щоб сховати від неї свої сльози.

Вже потім, на кухні, вони обговорювали, куди можна буде поставити ліжечко, і вибирали імена для дівчинки й для хлопчика…

— Не знаю, як буду жити, — зізналася Ольга. — Може, і правда до суду на нього подати? Мені ж навіть декретні не виплатять.

Марія задумалася, зітхнула і сказала:

— Не треба ніякого суду. Тільки нерви собі витратиш. Я дам тобі гроші.

— Серйозно? А звідки в тебе? — спитала недовірливо Ольга. — Ти ж казала, що в тебе більше немає…

Довелося розповідати їй про Аллу й білий згорток. Марія думала, що сестра почне заперечувати, говорити, що не візьме цих грошей.

Так воно і вийшло. Ольга плакала, говорила, що краще купити машину – так Марія зможе заробляти гроші й допомагати їй.

— А я тобі потім все-все віддам, — пообіцяла Ольга. — Давай, знаєш що? Я буду бухгалтерію в тебе вести й рекламою займатися, давай? Разом точно вийде.

Марія посміхнулася.

— Гарна ідея. Тільки, знаєш що? Кожен день їздити сюди я не зможу. Тож ось що – давай твою квартиру здамо, а сама переїжджай до мене. Заодно й іпотеку зможемо платити.

Вона й сама не могла повірити, що запропонувала це – адже тільки три роки минуло, як вони мамину квартиру продали й роз’їхалися.

Сама Марія купила квартиру простішу, та й заощадження в неї були, а Ольга вклалася в новобудову, і без іпотеки не обійшлося.

Сестра обняла її й вкотре за сьогоднішній день розплакалася.

— Знаєш, що? — спитала вона. — Я знаю, як я її назву. Якщо буде дівчинка.

І Марія навіть не стала питати, як. І їй було дуже приємно… І як, напевно, радіє там мама, дивлячись на них зі своїх небес…

Як, на вашу думку, можуть змінитися стосунки між рідними людьми під впливом таких життєвих обставин?

І чи варто завжди допомагати тим, хто, здається, сам себе загнав у глухий кут?