З того, як син зайшов у квартиру, мати зрозуміла, що настрій у нього поганий. Він голосно грюкнув дверима, щось упустив, чортихнувся, знову щось упустив.

Роздягнувшись, Олексій одразу пройшов у свою кімнату, навіть не зазирнувши на кухню і не сказавши матері звичайне «Привіт!»

Марія Костянтинівна зауважила, що останнім часом син все частіше перебував не в дусі. Вона б і допомогла йому, але не знала чим.

За пів години вона покликала сина вечеряти. Поки він їв, вона мовчала, але коли Олексій підвівся з-за столу, повідомила:

– Наталка сьогодні дзвонила. Запитувала, чому цього місяця такі маленькі аліменти прийшли – лише дві тисячі.

– А що вона хоче? Я ж не сам їй посилаю. У бухгалтерії за виконавчим листом розраховують та переводять. Премії не було цього місяця, тому й мало, – зло відповів Олексій.

Наталя була дружиною Олексія, але вони розлучилися півтора року тому. До цього прожили шість років, син у них спільний – Костик.

Жили начебто нормально, не гірше за інших. Квартира, щоправда, у Наталії була однокімнатна, а у двокімнатній з Марією Костянтинівною дружина жити не хотіла.

Скандали почалися, коли Наталя вийшла з декрету та повернулася на швейну фабрику, де вона працювала на складі.

Причина сварок – та сама, що у всіх: за три роки, поки дружина була вдома, Олексій розслабився і взагалі припинив допомагати їй. Ну, якщо тільки сміття виносив і то, коли Наталя ставила пакет біля дверей, просто йому під ноги.

Десь у глибині душі Олексій розумів, що дружина за день на своєму складі втомлюється не менше за нього. Але приходив додому, сідав у крісло перед телевізором і чекав, коли його покличуть вечеряти.

Наталя, забравши сина з садка і забігши дорогою до крамниці, приходила додому і починала вечерю готувати.

– Льоша, ти хоч дитиною займися, – просила вона його.

Олексій кілька разів підкидав Костика під стелю, а потім знову починав перемикати канали. В результаті син все одно крутився довкола матері.

Звичайно, Олексій міг би встати з крісла, винести сміття, навести лад на балконі, бо Наталя давно просила, чи ввімкнути пилотяг, але навіщо, якщо дружина начебто з усім справляється?

Скандал, який призвів до розлучення, почався через те, що Олексій забув забрати з саду Костика, хоча дружина попросила його про це напередодні, а вранці ще раз нагадала.

Але Олексій зайшов після роботи в крамницю купити все, що потрібно, щоб не нудьгувати ввечері біля телевізора, а про сина забув.

Наталі довелося брати таксі, щоб забрати дитину після того, як їй зателефонувала вихователька.

– Ну, забув! Що з тобою такого ніколи не було? Могла б подзвонити мені наприкінці робочого дня та нагадати! – виправдовувався чоловік.

– Я не могла тобі подзвонити – у мене була ревізія. Я тобі вранці все пояснила! Про сина він забув, а дві півторашки собі на вечір купити не забув! Ти тільки про себе думаєш, а на родину тобі начхати! – кричала Наталя.

– Досить кричати! Ти завжди всім незадоволена, і то тобі не так, і це не так. Мені вже набридло твої крики слухати! – Не поступався їй у гучності чоловік.

– Набридло? Ну, тоді розлучімось, від тебе все одно користі, як від козла молока. Навіщо мені такий чоловік?

– Розлучитися хочеш?! Будь ласка! Хоч завтра! Я без тебе чудово проживу, хоч мозок ніхто не виноситиме!

– Тільки подумай, кому ти будеш потрібна? Ще одна розведенка з причепом! – ніяк не міг заспокоїтись чоловік.

– Це ти свого сина називаєш причепом? – Запитала Наталя. – Тепер точно розлучення. Не пробачу!

Ось на такій високій ноті й закінчилося їхнє подружнє життя.

Олексій переїхав до матері й спочатку радів тиші та спокою. Марія Костянтинівна мала свій налагоджений побут, вона звикла обходитися своїми силами. Якось Олексій виконав «чоловічу» роботу – поміняв у санвузлі гофру.

Тепер він міг, не виправдовуючись перед дружиною, будь-коли посидіти з друзями в барі – ніхто не дзижчав над вухом, коли він повертався додому ближче до півночі.

Олексій почав сам розпоряджатися грошима. Аліменти вираховувала бухгалтерія, матері він віддавав на продукти п’ять тисяч, а решту витрачав, як хотів.

Щоправда, цієї решти іноді було не дуже багато, і тоді він одразу після роботи йшов додому.

Іноді у житті з’являлися жінки. Іноді справа доходила до близьких відносин, але не кожна з них мала своє житло, а приводити панянок у свою квартиру мати суворо заборонила.

– Льош, а чому ти не винаймеш собі квартиру? – спитав якось його колега. – Тобі вже тридцять п’ять, а ти все ще з матінкою живеш.

– А навіщо винаймати, коли є де жити? Якщо я, крім аліментів, ще за квартиру платитиму, то взагалі без грошей залишуся. До того ж мати й приготує, і випере, а на квартирі я все це мушу робити сам, – відповів Олексій.

Але якось він познайомився з молодою жінкою, заради якої був готовий і квартиру винайняти, і здійснити інші подвиги, яких вже давно не робив.

Звали її Клара. Їй було тридцять два роки, вона працювала медсестрою в одній із міських поліклінік. Одружена Клара не була, але жила у власній двокімнатній квартирі.

Вони познайомилися на початку травня на дачі того самого колеги – Ігоря, який пропонував Олексію винайняти квартиру. Клара була далекою родичкою Ігоря.

Симпатична шатенка із сірими очима так сильно зачепила Олексія, що він знову відчув себе двадцятирічним. У нього навіть тремтів голос, коли він запрошував Клару на перше побачення.

Прийшов до фонтану у міському парку за пів години до призначеного терміну з великим букетом, на який витратив таку суму, на яку вони з матір’ю могли б спокійно прожити цілий тиждень.

Клара запізнилася всього на п’ять хвилин, але Олексій за цей час встиг кілька разів впасти у відчай.

Вони зустрічалися вже два місяці, коли Олексій вирішив, що Клара – це саме та жінка, з якою він готовий прожити все життя.

Вирішив зробити пропозицію за всіма правилами, навіть у ювелірний зайшов, щоб купити каблучку. Але походив уздовж вітрин, подивився на ціни й вирішив поки не поспішати, тим більше, що не знав, який розмір брати – раптом не вгадає?

Запросив Клару до ресторану, там і запропонував стати його дружиною.

А вона відмовилася:

– Знаєш, Льоша, я поки що не визначилася, чи хочу я заміж виходити.

Олексій навіть не одразу зрозумів, що йому «гарбуза винесли». Він думав, що Клара зараз зарум’яниться від щастя і несміливо скаже йому “так”. Не вийшло.

Наступного дня Ігор підійшов до нього висловити співчуття:

– Що? Бортанула тебе Клара? Я так і знав, що цим закінчиться. Примхлива вона у нас дівчина.

– А навіщо тоді зустрічалася зі мною? – Запитав Олексій. – Я взагалі розраховував на серйозні стосунки.

– Як би тобі пояснити, Олексію, щоб не образити? До персонажа, з яким можна серйозні стосунки будувати, ти трохи не дотягуєш, – сказав Ігор.

– Цікаво, у чому? Я що, Квазімодо якийсь? – обурився Олексій.

– Ні. Хлопець ти симпатичний. Але краще було б, якщо замість гарненької зовнішності ти мав хоч якусь квартиру і не мав в анамнезі дітей від попереднього шлюбу та аліментів, які тобі ще десять із лишком років платити.

– Відсутність квартири та наявність аліментів значно знижує твою ціну на шлюбному ринку, – пояснив Ігор.

– По-твоєму, я тепер і одружитися не зможу?

– Чого ж, зможеш! Просто ти трохи планку знизь. Перший варіант: симпатична молода селянка, яка приїхала підкорювати місто.

– Ти з нею одружишся, приведеш її до квартири своєї мами, і ви там житимете і розмножуватиметеся. Другий варіант: шукаєш жінку свого віку, розлучену, нехай навіть з дитиною, але зі своєю квартирою, бажано дво- чи трикімнатною.

– Але там на дивані відсидітися не вдасться, треба буде шукати роботу з більшою зарплатою, або якогось підробітку, бо тобі щомісяця нагадуватимуть про двадцять п’ять відсотків, які проходять повз сімейний бюджет.

– І врешті-решт, може, тобі просто пощастить, і тебе покохає якась безкорислива пані без житлових та фінансових проблем – таке теж буває.

Але минуло вже чотири роки, а жодна з таких жінок на шляху Олексія не зустрілася.

Бувало, що вечорами він розмірковував про те, що даремно розлучився з Наталею – адже вона нічого надприродного від нього не вимагала.

Ну, виносив би іноді сміття, грався б із Костиком, раз на тиждень бігав по квартирі з пилотягом. Це ж не так складно.

А тут ще мати якось після вечері повідомила:

– Надію Федорівну зустріла. Вона мені сказала, що бачила у міському парку Наталю з Костиком – на каруселях каталися. Так от: чоловік із ними був. Симпатичний, трохи старший за Наталю.

– Що, вона вийшла заміж?

– Запитав Олексій, вкладаючись на диван.

– Вийшла чи не вийшла – не знаю. Що від Федорівни чула, то тобі й передала, – сказала матір.

Олексій важко зітхнув і відвернувся до стіни.

– З “причепом” і заміж намітила! А що ж мені так не щастить?

– Міркував розгублений чоловік…

А ви що скажете з цього приводу? Пишіть свої думки в коментарях. Ставте вподобайки.