Вперше заміж вийшла у 19 років. Чоловік був просто гарною доброю світлою людиною. Кохання у мене до нього не було, а ось він мене любив.

Знаю, що це не правильно і підло, але я не хотіла йому поганого, не хотіла завдавати болю і не думала, що вийде все так, як вийшло. Я думала прожити з ним усе життя. Адже більш гідної людини, ніж просто немає.

У нас з’явилося двоє дітей і була хороша, спокійна та міцна родина. А потім я закохалася. У мене на роботі з’явився новий колега, і я загубилася.

Все як у всіх, серце стукає, тіло тремтить, у животі метелики, а в мізках каша та думки про нього. На жаль, по-доброму піти не змогла, зрадила і, зізнавшись чоловікові, пішла, забравши молодшу дочку (їй було 11 років, старшій 16 років).

Колишній чоловік сильно страждав. Розлучилися без скандалів. Я пішла, забравши лише свої речі та речі доньки.

Мабуть, правильно говорять із бруду хорошого не зробити, на чужому горі щастя не збудувати. Молодша донька з вітчимом (моїм другим чоловіком) так і не порозумілася. Вона просто мовчала і замкнулась у собі.

Старша дочка згодом переїхала до нас із чоловіком до столиці, і колишній чоловік розцінив це та розмову про мене з нею як її зраду. Вона сказала, що розуміє мене і мій новий чоловік нормальна людина.

Що маємо зараз. Молодша дочка (вона завжди була дочкою тата) в 13 років втекла до батька і живе з ним (зараз їй 15 років). У старшої доньки вже серйозні стосунки.

Вона збирається заміж і хотіла запросити рідного батька, але у відповідь, коли ми йому зателефонували, то почули лише запитання: “Скільки треба грошей і куди перекинути?”

Загалом у старшої дочки істерика. Вона намагалася вибачатися, але батько сказав, що пробачає, але спілкуватися не хоче, не бачить сенсу, мовляв, ми з нею свій вибір зробили.

Молодша донька спілкується зі старшою, вони в нормальних відносинах, але теж тримає образу на сестру за батька та, особливо, на мене. Зі мною вона довгий час взагалі не розмовляла, а зараз спілкуємося, але видно що вона це робить неохоче.

Я постійно їжджу до них у місто, щоб її побачити. Коли я кликала її до нас на літо, вона відмовилася і розмовляти не захотіла.

Ось так я зруйнувала стосунки з дітьми. Чоловік не може пробачити і, напевно, не хоче пробачити старшій доньці, а молодша не може пробачити мені і спілкується зі мною тільки тому, що я мама і тому, що тато її просить.

Щодо мого другого шлюбу — він тріщить по швах. Другий чоловік просив дитину, але я вся була у проблемах та дітях, а тепер клімакс і я вже не можу.

Звісно другий чоловік мені цього не пробачив, хоча виду не подав, але видно, що стосунки вже не ті, і його це сильно зачепило.

Отак ось, хотіла щастя, а в результаті зробила тільки гірше не тільки собі, а й своїм дітям. За колишнього чоловіка совість теж гризе досі.

Він хороша людина, ідеальний батько і чоловік, не заслужив на все те, що я йому завдала. Я його просила і благала пробачити старшу доньку, на колінах стояла, плакала, казала, що це моя вина, а дочка не до чого.

Але ні! Відповів, що пробачив, але ми чужі люди. Що робити з цим не знаю. Нагородила діл, а розгрести не можу. Моя історія не тільки про зраду, хоча, мабуть, і про це теж, адже з того все почалося.

КІНЕЦЬ.