Розлучаюся з чоловіком після майже десяти років шлюбу. Він мене весь цей час обманював, змушуючи думати, що у нього зі здоров’ям усе гаразд, поки я намагалася планувати дитину. А виявилось, що він безплідний, і знав про це ще до нашого весілля.

Ми з чоловіком спочатку довго дружили, а потім вже дружба переросла у щось більше. Він знав про мою мрію мати свій будинок із садом, дбайливого чоловіка, двох, а то й трьох дітей. Сам казав, що мріє про те, що дуже мені подобалось. Мені здавалося, що це моя людина до кінчиків волосся.

Розписалися ми, коли мені виповнилося двадцять три роки, а чоловікові двадцять п’ять. Вирішили з дітьми не поспішати, щоб стати спочатку на ноги, заробити на будинок нашої мрії. Працювати доводилося багато, але за рік ми змогли купити будиночок у селі.

Будиночок був не дачею, а звичайним сільським будинком, але в дуже занедбаному стані. Там треба було переробляти майже все. Також до будиночка додавалася ділянка п’ятнадцять соток. Роботи там був непочатий край, але ми з чоловіком молоді, азартні, вирішили, що це все дрібниці. Основний крок ми зробили. Тепер залишилися дрібниці, довести будинок до гарного, жилого вигляду.

Роботи з перетворення будинку йшли повільно. Я розуміла, що це може розтягнутися на дуже довгий термін, тож вирішила поговорити із чоловіком на тему дітей. Якщо відкладати їхню появу до моменту, коли ми закінчимо ремонтувати житло, то часу вистачить лише одного завести, і то невідомо ще коли.

Чоловік почав пояснювати, що це буде тяжко, адже я піду в декрет, а на дітей дуже багато витрат. Все це відстрочить виконання мрії про будинок. Але я наполягла. Зрештою, три роки декрету це не критично. А пощастить, вийду і раніше. Чоловік не знайшов, що заперечити, і погодився.

Але в нас все ніяк не виходило зачати. Я вже турбувалась і побігла по лікарях. Там знайшли якесь легке відхилення, пролікували, сказали, що тепер все нормально. Стали пробувати, але з тим самим результатом.

Тоді я змусила чоловіка проходити лікарів. Він довго відмовлявся, казав, що у своєму здоров’ї певен. Ми навіть посварилися кілька разів, але таки він погодився пройти обстеження. Зрозуміло, за ручку я його не водила по лікарях, він доросла людина. До того ж я довіряла йому повністю.
Через місяць чоловік приніс мені довідку, що він абсолютно здоровий і в нього все щодо дітей в нормі. Але від цього не стало простіше, адже спроби так і закінчувалися невдачею.

– Може нам просто не дано мати дітей? – обережно намагався поговорити на цю тему чоловік. Але я чути нічого не хотіла. Для мене це була справжня трагедія. Я не уявляла, як можна життя прожити без дітей.

Знову почався забіг по лікарях. Спочатку додаткові обстеження, які коштували чималих грошей, потім підготовка до ЕКЗ, яке не відбулося, бо чоловік був категорично проти процедури.

– Це неприродно, я не хочу такого! Якщо ти хочеш так відбутися як мати, то візьмімо дитину з дитячого будинку, – заявив чоловік.
Мені ж хотілося народити свого, щоб у нього були мої очі та носик, як у чоловіка. Щоб це було моє, рідне.

Що тільки я не робила: і в храми їздила, і лікарнями моталася, і вмовляла чоловіка на ЕКЗ, але дітей так і не було. Вже будинок добудувався, сад упорядкований, а дітей немає. Але я вирішила не здаватися.

Я знайшла одну дуже хорошу клініку, прийшла на прийом, і лікар сказала, що треба нам з чоловіком по новій здати аналізи. Я потягла чоловіка вже за руку здавати аналізи у тій клініці. Він чомусь відреагував агресивно, сказав, що нічого не здаватиме, він вже перевірявся, все в нього в порядку.

Весь біль, що накопичився за ці роки, в мені скипів і я влаштувала істерику, яка перейшла в скандал. У пориві почуттів розлючений чоловік зізнався, що він безплідний. Невдало перехворів на свинку та ось такий сумний результат.

Ця новина мене приголомшила. Я не вірила своїм вухам. Чоловік роками дивився на мої муки, брехав, давав хибну надію, а сам усі ці роки знав, що він не може мати дітей. Це найгидкіша зрада в моєму житті. Навіть зрадив він мені або завів дитину на стороні, мені не було б так боляче, і я змогла б знайти цьому виправдання.

Я вже подала на розлучення та з’їхала від чоловіка. Він телефонує, намагається побачитися, щоб щось мені пояснити, але я не хочу навіть слухати. Він міг сказати мені правду, можна було б спробувати його вилікувати, а якби не вийшло, тоді вже вирішували б, що і як. Але після того, як він зі мною вчинив, я знати його не бажаю. Можна сказати, людина мені життя зламала, а тепер хоче щось пояснювати.

КІНЕЦЬ.