Я шалено люблю батьків. На жаль, мами вже немає, але є тато, який є нашою підтримкою та опорою. У мене своя сім’я — чоловік та двоє дітей. Брат теж одружений.

Ми жили в різних містах, але після того, як не стало мами почали жити разом у великому будинку, який побудували наши батьки. На різних поверхах, з окремими кухнями. Тобто, ми могли не залежати одне від одного, не заважати і навіть не зустрічатися протягом дня.

І ось у брата з’явилася перша дитина, яку я купала, відучувала від грудей, няньчилась коли вони йшли з дружиною гуляти або за покупками, їхали в інше місто до батьків дружини. Він мене називав мамою. Невістка була завжди вдячна. А ось брат вважав, що я була зобов’язана все це робити.

Потім з’явилася в них друга дитина. У мене в двох маленьких діток на руках плюс ще четвертий. Історія повторилася. Я допомагала їм. Невістка навіть здала на права, доки я дивилася за малюком. Так минули роки. Брат чіплявся то до мене, то до мого чоловіка, то до моїх дітей. По дрібницям.

Потрібно відзначити, що коли я дивилася за дітками, у мене ще був тато, якому потрібна була увага, бо він втратив свою половинку. Так я намагалася догодити всім, не образити. Усім допомогти.

Роздратування брата зростало. Потім я дізналася, що він без відома батька одну з квартир, оформлених на тата, переписав на свою дружину. Тато раніше йому давав довіреність. А від мами залишалася дача та гроші, від яких ми з татом благополучно відмовилися у нотаріуса на користь брата.

Тоді я не думала ні про що. Я втратила маму, про які гроші могло йтися. А він мене не попередив, що він збирається так зробити. Він сказав: Сьогодні йдемо до нотаріуса. Потрібно дещо підписати». Потім мовчки забрав машину, яку тато мені подарував, але оформлена була на брата. Тому що йому тоді вона була потрібна. Теж без попередження.

Минуло 15 років. Причіпки за причіпками. А тепер заявив, що ми тут гості і маємо знати своє місце. Всі ці роки я не вимагала жодних грошей, повернення майна, він багатів, будував. Батько йому допомагав постійно. А ми із чоловіком працювали самі.

Ми жили скромніше, але не скаржилися. Тому що все потрібне було. Мабуть, коли діти виросли, і їм уже не потрібна допомога, вони вирішили позбутися нас. От і все. А тато, розуміючи, що невістка тут королева та господиня, а його дочка ні, переживає. Пропонує купити квартиру, щоби ми з’їхали. З рідного дому, який будували разом із мамою 30 років. Ідучи, я заберу лише фото моїх батьків.

КІНЕЦЬ.