“Моя матір є для мене постійним джерелом гніву та розчарування. Я не можу виносити її присутності й сподівався, що з часом мої почуття зміняться, але, на жаль, цього не сталося.

Моя ненависть до неї не безпідставна.

Протягом усього мого свідомого і підсвідомого життя вона знущалася і пригнічувала мене, не проявляючи жодної материнської любові чи почуттів. Вона почала з емоційного насильства, але це переросло у фізичне насильство, коли вона била мене і кидала в мене предмети. Вона втручається в моє особисте життя навіть без запрошення і риється в моїх речах, коли мене немає поруч. Це жахлива ситуація.

Я розумію, що деяким людям може бути важко зрозуміти мою історію, якщо у них хороші стосунки з батьками, але, на жаль, це не мій випадок. Мені байдуже, що моя мама зараз переживає складний період у своєму житті, коли вона може бути самотньою або безпорадною. Я просто не можу змусити себе піклуватися про неї”.

Ці історії важко зрозуміти, але, на жаль, вони трапляються часто. Вони походять від дітей, які з дитинства зазнавали словесного та фізичного насильства. Деякі матері не змогли знайти щастя і натомість обрали чоловіків-алкоголіків, які також знущалися зі своїх дітей. Ці матері були егоїстичними та любили лише себе, вважаючи, що їхні діти зобов’язані їх любити, бо вони дали їм життя. Це люди, які лише називаються званням “матір”, але недостойні його.

Діти, які ростуть без любові, тепла і ласки своїх матерів, часто стають їх копіями. У них порожні душі, наповнені гіркотою та образою. Вони не навчені любити, прощати, дружити, розуміти, бо ніколи не відчували цього на собі.

Деякі діти вирішують піти на психотерапію, і це чудове рішення. Психотерапевти допомагають зцілити дитячі травми, позбутися образ і почати нове життя з чистого аркуша.

Однак це довгий і складний процес. Це шлях, сповнений перешкод, який можуть подолати лише найсильніші та найстійкіші. Ті, хто його подолає, будуть винагороджені щасливим життям. Подорож складається з кількох етапів.

Перший етап – це визнання того, що твої батьки жорстоко поводяться з тобою і не є добрими людьми. Це важко усвідомити, оскільки суспільство часто нав’язує певні переконання і стереотипи про батьків та їхню роль у нашому житті. Прийняття цього факту має вирішальне значення, оскільки дозволяє рухатися далі.

На другому етапі відбувається остаточне усвідомлення та переживання всіх спогадів і деталей свого дитинства. Це може бути тривалий і складний етап, і не кожен зможе його пройти. Він вимагає внутрішньої боротьби, де скривджена дитина повинна примиритися з тим, що її батьки старі та можуть потребувати допомоги, а також боротися з темною стороною своєї душі, яка підіймає всі минулі образи та біль, які вона пережила.

Найгірші спогади з дитинства можуть спливти на поверхню, спричиняючи посилення ненависті до батьків. Зрештою, одна зі сторін вийде переможцем, що призведе до встановлення істини й виходу зі складної ситуації.

Третій етап – самовдосконалення та робота над стосунками з батьками. Скривджені діти повинні дати своїм батькам все, чого їм не вистачало в дитинстві: ласку, тепло, любов і турботу. Без цього вони так і залишаться злими, замість того, щоб стати щасливими людьми.

Проходження цих трьох етапів призводить до відчуття гармонії та легкості, кульмінацією якого є прощення. Часові рамки цього процесу неможливо передбачити, оскільки він може тривати роками або навіть десятиліттями. В результаті всі образи та ненависть до батьків розсіюються, а діти починають бачити усю ситуацію у новому світлі.

КІНЕЦЬ.