Коли Сашкові було 7 років, він потрапив до дитячого будинkу. З його батьками все було нормально, просто вони вирішили, що двох дітей не потягнуть, і оскільки він вже отримав «батьківського kохання» — то саме він і вирушить до притулку. -Слухай, що тобі кажуть, поводься добре.

Повернемося за тобою, як тільки буде нагода — сказала йому мама наостанок. До 10 років батьки не забували про Сашка. Відвідували його частенько, привозили продукти, у вихідні забирали додому. Але одного разу батьки просто припинили візити.

Вихователька пояснила хлопчику, що батьки більше не приїдуть, і він уже дорослий, тож час сподіватися тільки на себе. Ці слова стали для Сашків стимулом, що змінитись. Він почав багато тренуватися, чудово навчався, випустився з притулку та вступив до університету за державною програмою.

Після закінчення йому вдалося влаштуватися на високооnлачувану роботу. Справа в тому, що один із викладачів помітив, наскільки Сашко старанний та розумний, тому запросив хлопця до себе на фірму.

Зараз Сашко є його заступником, і незабаром він збирається відкривати свою фірму — залишилося лише вирішити питання з деякими документами. Щодо батьків, то вони якимось чином з’ясували, чим він займається, з’ясували, де живе та працює. І ось вони з’явилися до нього додому.

Сашко не висловив жодних емоцій, лише запросив їх на кухню. Там батьки розповіли йому, що молодший брат зв’язався з nоганою компанією, програв їхню квартиру – і зараз іх хочуть звідти виселити. Сашко спокійно дістав гаманець, відрахував ту су му, яку назвали батьки, і низьким голосом промовив: -От гроші, забирайтеся геть, і щоб я вас більше ніколи не бачив.

КІНЕЦЬ.