Мені 23 роки. Є чоловік мого віку та 8 місячна дочка. Шукаю поради як мені вчинити зі своєю свекрухою. У мене є дуже велика образа на неї.

Ще коли ми зустрічалися з чоловіком, я зрозуміла, що зі свекрухою ми не спілкуватимемося близько, я її не розуміла зовсім. Я думала, що мені це не потрібно, намагалася мислити адекватно, бути доброзичливою, але й дуже близько до себе не підпускала спілкування, тримала здорову дистанцію.

Ми з коханим з’їхалися і через 4 місяці дізналися, що чекаємо на дитину. Родичам повідомили вже після того, як купили кільця та подали заяву. Вирішили ще й познайомити батьків приблизно за два місяці до весілля.

Скажу відразу, грандіозне весілля ми не планували, ми були б раді і просто розписатися та сфотографуватися у гарних вбраннях, без кафе, викупів та іншого. Знайомство пройшло не дуже.

Було дуже дивне ставлення до чоловіка зі сторони його батьків. Мені було важко це слухати, але ніби все заспокоїлося.

Наступного дня знову була сімейна рада. Моя сторона була здивована, здавалося б, про все домовилися.

Весілля хоч і маленьке — але воно буде. Причиною поради були нічні дзвінки свекрухи. Вона вимагала позбавитися від дитини, але не в мене, а в моєї мами.

Дізналася я про це при всіх, свекруха не заперечувала, що вимагала, почала виправдовуватися та інше, але я її вже не чула. Чому ми з тепер уже чоловіком хочемо дитину, а вона ні, і вважає, що може вирішувати це за нас і мало не за руку готова мене вести до лікарні.

Того дня нападок на чоловіка було ще більше, бо, мабуть, з міркувань совісті на мене не нападали. Два тижні вона налаштовувала чоловіка проти мене, виставляючи мене в невигідному світлі (найсмішніше, що вони мене зовсім не знали) і їм це не вдалося.

За три дні до весілля вони змирилися із вибором сина. Свекруха відвела мене вбік, ляснула по плечу і сказала: «Ну що, давай нормально спілкуватимемося». Напевно, це було вибачення за пропозицію позбавитися від дитини і тривалі істерики з приводу нашого весілля.

Ми одружилися. Весілля пройшло спокійно. Весь термін мене просто відвертало від свекрухи. Я її бачити не могла, мене відразу починало трусити.

Молодшого брата мого чоловіка теж бачити не могла, не знаю чому, він мене дуже дратував. Пояснити я свій стан не могла, просто уникала спілкування та зустрічей.

Дочка з’явилася, пішли перші місяці. Свекруха у нас буває рідко, але мені як по серцю ріже, коли я бачу, що вона сюсюкається і грає з донькою, стою і пропалюю поглядом.

Відмовляюся приймати, що не хочу, щоб вона навіть дивилася на мою дочку, не те, що чіпала. Терплю.

Донька у 6,5 місяців навчилася проситися йти на ручки. Але останніми днями в неї лізуть зуби, і вона зовсім ні до кого не хоче йти.

Батькам чоловіка показуємо нову вмілку доньки. Свекруха просто відбирає у мене дитину і забирає, зі словами: «Та потрібна вона тобі була».

Дочка до мене тяглася, я взяла її на руки, пройшло пару хвилин, і свекруха попросила дати дитину на руки, а я просто не могла терпіти і сказала: «не дам». Я безконтрольно скривила обличчя усмішкою.

Намагаюся видати це за усмішку стосовно молодшого брата чоловіка, який показує мені іграшки. Вона розвертається та йде, не розмовляє.

Укладаю дочку спати, і чую через відкрите вікно, як вона на всю кричить про те яка я недолуга (знову нападки на чоловіка, прямо зі мною звичайно не здогадалися поговорити), що я не поважаю, а вони все це ковтають і терплять.

Чоловік кличе мене додому, я виходжу і хочу поговорити з нею відкрито, кличу на розмову, на що мені у відповідь: «Я з тобою, Таня розмовляти не буду, і в ваше життя я теж більше лізти не буду». Так ми й пішли.

Через півтора тижні був День народження у молодшого брата. Я зовсім не хотіла туди йти, грудьми годую, і не хотіла зайвий раз нервувати. Пішов чоловік один, теж наслухався багато про мене.

Оскільки у нас стосунки довірчі, прямо сказав, що вони тепер чекають на розмову і так, щоб я з ними поговорила. У мене просто немає слів.

Я за те, щоб одразу розбиратися в ситуації, а не роздмухувати все настільки. І в думках я все ще не хочу, щоб вони спілкувалися з донькою.

Свекруха все вважає, що цей конфлікт їй не перешкода і чоловік може взяти і привезти дитину, немовля (!) без мами на інший кінець міста, туди назад вже 2 години.

Зараз постійно цікавиться на грудях дитина чи ні. Думаю не складно здогадатися, як мене це все злить. Ось як мені вчинити? Мені прикро, що в центрі всього конфлікту моя дочка, яка ні в чому не винна. Я не хочу поводитися егоїстично і зовсім обмежувати їхнє спілкування зі свекрухою, але й дурити себе я теж не можу.

КІНЕЦЬ.