Будинок купили на початку літа. Покупка виявилася несподіваною навіть для самих покупців.

Якби тиждень тому Дмитрові та Наталії сказали, що вони стануть господарями нехай невеликого і старого, занедбаного будинку, вони б голосно сміялися над жартівником. Ні грошей, ні планів купівлі на найближчий рік не було.

Однак оголошення про продаж будиночка потрапило на очі саме того вечора, коли господиня орендованої квартири повідомила їм, що вирішила продати житло. Дмитро і Наталя, не відкладаючи, почали шукати в Інтернеті пропозиції про продаж недорогих квартир і будинків.

Оголошення привабило дешевизною. За такою смішною ціною купити в межах міста будинок з ділянкою випадає не часто і не всім. Рішення ухвалили не те що швидко, стрімко. Оформили кредит, необхідні папери і ось уже вони – повноправні господарі старого, невпорядкованого будинку.

У будинку понад п’ять років ніхто не жив. Але деякі меблі та різний мотлох від колишніх господарів тихенько чекали на нових мешканців.

Ясна річ – від мотлоху і бруду позбавляються насамперед. Розстелили на підлозі старе покривало і почали зносити в нього всілякий дріб’язок, зарослий пилом і павутиною.

Вузол із мотлохом виявився пристойних розмірів. Викинути його в сміттєвий контейнер не представлялося можливим. Вирішено було згодом вивезти його на звалище – благо у Дмитра свій вантажний мікроавтобус! А поки що вузол витягли у двір.

… Життя вирувало – довелося проводити водопровід, каналізацію … Та хіба мало турбот у новоспечених господарів? А тут як на гріх зламалася машина. А мотлоху на подвір’ї накопичилося чимало.

… Наталя пішла на роботу. Дмитро вийшов у двір, оглянув володіння господарським оком. Роботи треба було зробити багато, але це його не дуже лякало.

Чоловіка тішила можливість жити у власному будинку, без стукоту й криків сусідів за стіною. Тим паче, вулиця виявилася тихою, сусіди пристойними. Ось і зараз нікого не чути й не видно. Тиша, благодать!

Дмитро прикинув, як і що збирається робити надалі. Намітив місце для будівництва гаража. Погляд зачепився за звалений у купу мотлох. Дмитро неголосно вилаявся. Та й як не лаятися? Машина стоїть, коли відремонтує – невідомо, а двір треба звільняти. Ідея прийшла несподівано – вирішив викопати яму на подвір’ї і закопати мотлох.

Робота йшла. Яму викопав швидко і почав скидати в неї мотлох. Точніше не скидати, а гарненько утрамбовувати – щоб більше влізло. Дмитро вже майже закопав яму, коли почув чийсь голос.

Він підняв голову, озирнувся. У дворі нікого, на вулиці й на ділянці сусіда теж порожньо. Голос вщух. Він знову взявся за справу. Через кілька секунд знову здригнувся від невиразного бурмотіння.

—  Що за чортівня? – вилаявся він і вже уважно прислухався.

Від почутого мурашки побігли по тілу. Навіть волосся заворушилося на голові: голос чувся з ями! За кілька секунд голос вщух.

—  Маячня якась, – пробурмотів чоловік і знову взявся за справу.
Але щойно земля з лопати впала в яму, він знову почув голос. Страх і цікавість злилися воєдино. Дмитро вирішив розкопати яму, а там будь що буде. Він почав викидати землю з ями. Стояла тиша…

Чоловік уже подумки лаяв себе за марнування часу, як виразно почув ніжний жіночий голос, що доносився з-під землі:
— Я люблю тебе. Я люблю тебе…
Зізнання в коханні наполегливо повторювалося.

Лопата випала з рук Дмитра. А жінка продовжувала твердити:

— Я люблю тебе. Я люблю тебе…

Дмитро брудною рукою витер з чола холодний піт і вже обережно взявся викидати землю з ями під ніжне любовне зізнання. Невдовзі він дістався до покривала з мотлохом.

Прислухався – голос чувся звідти. Він розв’язав вузол і став діставати все, що в ньому лежало. Голос замовк. Дмитро розгублено дивився на старі кришки з-під каструль, журнали, якісь пластмасові решітки, ганчірки…

— Містика… Дурдом якийсь… – пробурмотів він і потягнув із купи каструлю.

Із середини мотлоху знову виразно пролунав звабливий ніжний голос, спраглий любові.
Дмитро здригнувся, але вже не зупинявся – рішуче викидав з ями все, що траплялося під руку. А голос не стихав…

Чоловік потягнув із купи мотлоху важку металеву трубку. Голос ущух. Дмитро здогадався подивитися, що лежить під трубкою. А під трубкою лежав миленький єнотик із квіточкою в лапках!

Чоловік узяв маленьку хутряну іграшку в руки, почав струшувати з неї землю. Щойно він провів рукою по пухнастому животу, єнот почав віщати заворожуючим жіночим голосом:

— Я люблю тебе. Я люблю тебе…

— Зараза така! – вилаявся Дмитро, відчуваючи одночасно полегшення і страх.

Полегшення від того, що все виявилося не так жахливо. А страх від того, чому саме така іграшка, і чому вона не верещала в той час, як мотлох лежав у дворі?

Практично щодня на цей вузол кидали щось важке, притискали його з усіх боків, літні зливи не один раз насичували мотлох вологою…

Єнота Дмитро відчистив від землі та павутиння, знайшов йому містечко у дворі біля стіни будинку. Увечері розповів історію дружині. Вони порадилися і вирішили повернути єнота в будинок – нехай він стане їхнім талісманом і береже домашній затишок.

КІНЕЦЬ.