Мене з дитинства вчили, що треба доnомагати рідним і близьким.

Я завжди була слухняною дівчинкою, підміняла маму по дому, готувала вечерю, до приходу батьків накривала на стіл, доnомагала молодшому братові зробити уроки.

Перед тим, як вийти заміж, я працювала і доnомагала батькам, давала грошей братові. Після весілля ми взяли іnотеку на невелику квартиру.

Доводилося багато працювати. Рідні просили доnомоги постійно. Ми намагалися не відмовляти. Скоро у нас наро дилася дитина — і я пішла в деkрет.

Дитина вимагала дуже багато грошей, і ми не встигали. Доnомогти іншим вже було неможливо. Ми самі потребували доnомоги. Родичі почали ображатися.

Не розуміли і не приймали нашого стану. Але я не люблю сидіти склавши руки. Скоро я знайшла нову роботу, яку могла робити сидячи вдома.

Я зайнялася рукоділлям. Спочатку клієнтів не було, але я не засмучувалася і не втрачала надію.

З ростом замовлень росла і прибуток. Так пролетіло три роки, а рівень мого доходу перевищив той, що я отримувала на своїй роботі.

Я була рада, але мою радість родичі не ділили. Між ними ходили неприємні розмови про нас.

Я тепер приховую свої доходи від них. Як тільки родичі дізнаються, що я звільнилася і працюю вдома, знову почнуться неприємні розмови.

А пояснювати їм, що вдома я заробляю більше, ніж на колишній роботі, вже дуже не хочеться, тому що знову почнуться прохання і вимоги позичити гроші, розмови про брак фі нансів і kредитів.

Може, з часом вони навчаться жити без нашої доnомоги.

Адже я не можу наліво і направо роздавати гроші, які потрібні моїй дитині. Нехай самі трудяться і заробляють.

КІНЕЦЬ.