Рита дзвонила і стукала в квартиру Олени, але ніхто їй не відчиняв.

З сусідньої квартири виглянула сусідка, але… Одразу ж сховалась назад, як тільки побачила обличчя Рити.

-Оленка, відчиняй, – кричала Рита, стоячи спиною до дверей і вперто стукаючи. – Я знаю, що ти вдома. Я все одно нікуди звідси не піду. Я ось зараз сяду перед дверима і сидітиму. І нехай тобі соромно буде!

-Чого тобі треба, – пролунав за дверима глухий голос Олени.

-Забирай свого мужика назад, – закричала Рита. – Я більше не збираюся його терпіти.

-А навіщо ти забирала його? – відповіла Олена.

– От тепер і розбирайся сама.

-Розбирайся!? – вигукнула Рита. – Та я тобі…

-Нічого ти не зробиш, – нахабно відповіла Олена.

– Тому що він тепер твій чоловік, а не мій.

У цей момент Олена показала подрузі язика, анітрохи не переживаючи, що Рита цього не бачить за дверима.

-Ах ти ж! – кричала Рита. – Тепер я розумію, що ти навмисне це все влаштувала. Підсунула мені, можна сказати, непридатний товар, думаєш, на тебе управи немає.
-А й нема ніякої управи, – впевнено кричала за дверима Оленка. – Тому що цей товар не приймається назад.

-Ах ти ж…

-Користуйся на здоров’я, – кричала Олена. – Надалі розумнішою будеш.

-Всі повинні знати, яка ти є насправді. Давай, відчиняй двері!

Ця історія розпочалася два роки тому.

Одразу після того, як Олена вийшла заміж за Ростислава. Якого відвела у своєї найкращої подруги Рити.

Рита тоді дуже плакала. Вона тільки-но познайомилася з Ростиславом і вони почали зустрічатися і все в них було добре, але тут у їхні стосунки влізла Олена і, можна сказати, забрала у Рити любов всього її життя.

Рита ще сподівалася на щось. Вона дзвонила Ростиславу, чекала його біля під’їзду будинку, чекала вранці та ввечері біля прохідної заводу. Але все марно.

-Я тепер Олену люблю, – казав Ростислав. – Вона моє щастя. А ти, Рито, вибач. Якщо зможеш, звісно.

І Рита вибачила. І на цьому взагалі-то історія могла б і закінчитися. Оленка вийшла заміж за Ростислава. Рита була на їхньому весіллі. І навіть кричала «Гірко!».
В загальному все було чудово і всі були щасливі. До того ж, і Рита змирилася з тим, що Ростислав любить іншу, і почала шукати своє щастя в іншому місці.

Але! Сталося те, через що тепер Рита стукала у двері Олени. Сварилася і ставила претензії…

З якого дива, запитаєте? Чого вона хоче від Олени?

А хоче вона всього-на-всього, щоб Олена забрала назад свого колишнього чоловіка, якого, як вважає Рита, вона хитро «підсунула» їй.

Вже через місяць Олена зрозуміла, що за людина Ростислав. І що вона не хоче прожити з таким чоловіком все життя, ні в радості, і взагалі ніяк…

-Мамо рідна, – думала Олена, важким поглядом окидаючи Ростислава. – Як це я так… Влізла. Це ж ні в які ворота. Ні, ну добре, якби він тільки в ліжку був так собі. На це я ще, може, й заплющила б очі. Якось вирішила б цю проблему. Але ж він взагалі ні в чому себе не проявляє.

Грошей не заробляє. Вдома нічого не робить. Тільки все псує, ламає і… А бруду від нього!

Ні, ну, я розумію, звичайно, робітник, і таке інше. У цехах все – в маслі і в стружці. Але ти бодай гроші принось зі свого заводу, а не лише брудний робочий одяг.

Їсть за трьох і постійно чимось незадоволений.
Навіщо, питається, я його в Ритки забрала? Зараз би вона з ним розбиралася, а не я! Адже скільки сил, скільки нервів витратила, щоб у кращої подруги нареченого відвести. А тепер не знаю, що робити з ним.

Ось тут і прийшла Оленці ідея зробити так, щоб Рита та Ростислав знову були разом.

-Винна я перед тобою, Рито, – сказала Олена.

-Та чого ж ти винна, подруго? – не зрозуміла Рита.

-Кохання твоє забрала, – говорила Олена. – Ростислава в тебе відвела.

-Це так, – погоджувалась Рита. – Що є то є. Відібрала ти в мене кохання всього мого життя. Тільки що вже тепер. Зробленого не виправиш…

-Чому не виправиш? – сказала Олена. – Дуже навіть легко виправити можна. Якщо хоч трохи в тебе почуття до нього залишилася. Тому що він про тебе забути не зміг.

-Та ну тебе, – відмахнулась Рита.

-Правду кажу, – не моргнувши, сказала Олена. – Якщо він і уві сні твоє ім’я повторює. І мене неодноразово називав твоїм ім’ям…

Якщо у Рити і не залишалося вже необхідної крапельки почуттів, то після таких слів Олени ці почуття, звісно ж, з’явилися.
Рита зрозуміла, що, як і раніше, любить Ростислава, жити без нього не може. І готова на все, аби бути з ним разом.

Подруги розробили план повернення Ростислава до Рити.

Ну і зрозуміло, що коли дві жінки спрямовують зусилля в один бік, успіх гарантовано.

Місяця не минуло, як Олена застала Ростислава та Риту разом. Звісно ж, була велика сварка. Потім швидке розлучення і знову весілля.

Тепер вже Олена кричала «Гірко!» своїй найкращій подрузі.

А Ритка була на сьомому небі від щастя…

Але навіть таке велике і світле кохання, яке було між Ростиславом і Ритою, не змогло приховати всі недоліки Ростислава. І, звичайно ж, Рита їх одразу виявила. А виявивши їх, вона все зрозуміла і дуже розгнівалася на свою подругу Олену.

-От же ж «подруга», – думала Рита. – Це ж треба. А як хитро все влаштувала. Я, каже, навіки буду нещасна, бо розʼєднала два закохані серця. Ну, це їй так просто не минеться. Вона ще не знає, на кого натрапила.

Стривай, Оленко, дай тільки до тебе дістатися…

І Рита, не відкладаючи на потім, провівши Ростислава на завод, одразу побігла до Олени.

Решту ви знаєте.

Вона стукала і дзвонила у двері доти, доки між нею та Оленою не почалася розмова.

-Значить, не забереш? – кричала Рита.

-Ні, – відповіла за дверима Олена. – Я ще у своєму розумі.

Почувши таке, Рита сіла на підлогу і заплакала. Олена не могла витримати сліз подруги і вийшла до неї.

-Ну, не плач, Риточко, – говорила Олена.

-Ага-а, – крізь сльози відповіла Рита. – Не плач. А знаєш, як мені тяжко?

-Ой, знаю, подружко, – відповіла Олена і зітхала, і теж починала плакати. – Як не знати. Місяць цілий з ним прожила.

І Олена з Ритою почали плакати разом.

Першою перестала плакати Олена. Вона з цікавістю подивилася на Риту. Сльози на її обличчі швидко висохли. Рита помітила погляд подруги.

-Що? – запитала Рита.
-У мене ідея, – сказала Олена. – А давай Ростислава Вірці засватаємо.

Сльози на обличчі Рити теж миттєво висохли, обличчя вкрилося здоровим рум’янцем і розтягнулося усмішкою.

-Ти геній, Оленко, – сказала Рита. – Віра ще нічого не знає.

-Звідки ж їй знати, – сказала Олена. – Вона ж тільки два дні, як розлучилася, і до рідного міста повернулася. Ростислава в очі не бачила.

-А Вірка не образиться? – запитала Рита.

-Та годі тобі, – махнула рукою Олена. – Ми, якщо що, то й їй допоможемо з Ростиславом. А раптом у них дійсно кохання вийде?

Олена та Рита були щасливі. Вже наступного дня Віра була в гостях у Рити та Ростислава.

А через місяць Рита з Ростиславом розлучилися, ну, а далі…

Далі ви знаєте. Було багате весілля, на якому Олена та Рита кричали «Гірко!» своїй найкращій подрузі…