Риті довелося піти від чоловіка з дворічною дитиною на руках.

Куди йти? У неї був тільки стара хатина матері в селі…

Її мами не стало рано, коли Риті ледве виповнилося вісімнадцять років.

Родичі допомогли з поминками, а потім влаштували дівчину на навчання.

Там був гуртожиток, і стипендія, хоч і невелика.

Практика була в неї, при бажанні можна було й підзаробити.

А бажання у Рити було. Грошей їй ніхто так просто ж не дасть.

Родичі й так допомагають, то картоплі мішок у гуртожиток привезуть, то овочів, а іноді й м’ясця дадуть.

Не кинули у скрутний момент. А буває всяке.

Сусідки по гуртожитку і від рідних батьків не бачили допомоги.

Після навчання довелося Риті винаймати квартиру. Як жили в кімнаті чотири дівчата, так і квартиру орендували разом – так легше і веселіше.

Рита сумувала за домом. Іноді приїжджала у село, огляне все, на могилку матері сходить, поплаче і назад у місто…

Усі чотири дівчини, включаючи і Риту, вийшли заміж.

Риті пощастило найбільше. Чоловік трапився з квартирою і машиною.

Працював Василь там де й Рита, на тій же ж фабриці, і був начальником.

До Рити Василь красиво залицявся – квіти, тортики, ресторани.

От молоді й побралися.

Коли Рита завагітніла, Василь чомусь не зрадів. Рита сказала, що залишить малюка.

І тут раптом з’ясувалося, що Василь уже має дитину!

До того ж дівчинка слаба, і він витрачає величезні гроші на її утримання.

А перед пологами був ще один сюрприз. Мати привезла доньку чоловіка до них у квартиру.

Чоловік виділив їм окрему кімнату. Бачити слабу дівчинку було важко, але Рита терпіла.

Для чого він таке зробив?

У пологовому будинку їй сказали, що дівчинка народилася слабою і краще відмовитися від неї.

Рита не відмовилася…

Василь зустрів її, але заявив, щоб допомоги не просила. Гроші він даватиме, але сидіти з дитиною ні.

Добре, що його перша дружина з дитиною поїхали.

…Донька Рити була здоровою. Стосунки в сім’ї почали псуватися.

Мати першої доньки постійно лізла в невідповідний момент.

То їй треба у лікарню, то грошей. Гроші, які призначалися доньці Рити, йшли туди.

Рита розуміла, що дитина там слаба, але ж і її дівчинці теж все було треба!

І ось мати з першою дитиною чоловіка знову з’явилася у квартирі. Звали її Леся.

Іноді Леся могла, нічого не сказавши, піти і залишити дівчинку одну.

Рита через це посварилася з чоловіком А він поганого у цьому нічого не бачив.

Риту просто виживали з квартири. І вона вирішила, що краще поїхати, коли чоловік був на роботі.

Рита приїхала додому. Чоловік її не шукав, поки вона не подала на аліменти. Потім приїхав, влаштував сварку.

– У мене донька слаба! А ти втекла, злякалася труднощів! Ти ж казала, що любиш мене. На все готова!

– У тебе є ще й наша дитина, якщо що.

– Здорова! І тебе не просили народжувати. Вистачило би нам і однієї.

– Кому нам?!

– Мені і тобі. Могли б просто допомагати.

– У твоєї дівчинки є мати, я тут ні до чого. Я думала в мене сім’я, а ви використовували мене.

– Їй треба було виїхати, а ти все зіпсувала.

– Їй поїхати, а дитину залишити на мене? А мені ви коли сказати хотіли?

– А що таке, я ж батько, а ти моя дружина.

– Вже не твоя.

– От і живи, як хочеш у цьому сараї. Аліменти будуть мізерні, більше грошей не дам!

Нарешті він поїхав…

Рита знала, що буде важко. Вона глянула на свою хатину – стан не дуже, але й не сарай.

– Все налагодиться, – думала вона. – Адже я маю заради кого жити!

Рита влаштувалася нянькою в дитсадок. На життя вистачало, але будинок потребував ремонту.

А як вона його зробить? Грядки, які у них були колись з мамою. Так зараз город весь заріс, треба знову орати.

Без чоловічих рук не обійтися, а платити нема чим…

…Весною Рита потихеньку почала робити все сама.

Добре, що дочка була спокійною. Рита копає, а донька поряд ходить, питання різні ставить.

…Якось рано-вранці Рита ще солодко спала, як раптом хтось наполегливо постукав у двері.

Рита здивовано визирнуло у вікно, яке виходило на подвірʼя. Біля воріт стояла якась велика чорна машина. З неї виходили люди…

Рита поспішила відкрити двері.

На порозі стояв брат мами Рити – Олег. І він був не сам, а з усією своєю родиною!

Окрім нього приїхали ще його дружина Люба і троє синів. Високі хлопці, як він на зріст.

– А ми до тебе! – сказав весело Олег. – Приймай гостей! Дізналися, що ти повернулася, от і вирішили приїхати…

Рита ахнула від несподіванки.

– Що ж тепер робити?! – тільки й подумала вона. – Боже, воно то все добре і приємно, що родичі приїхали. Але зараз мені тільки гостей не вистачало. Навіть годувати нема чим, тільки чай, соромно ж… П’ять дорослих людей…

Вона згадала, як мама раніше все, що було на стіл, ставила. А в неї порожньо…

– Проходьте… – пробурмотіла Рита. – Я чай зараз поставлю…

А сама подумала, що і до чаю нічого в неї немає, тільки сухе дешеве печиво…

– Ну, грій чай, хазяйко, ми ж зголодніли з дороги! – сказав Олег. – А тепер барахольце наше занесемо…

Барахольцем дядько називав абсолютно все. Пачка печива, чи мішок борошна для нього були теж барахольцем.

«Барахольце» заповнило весь стіл, кухонні шафи і маленький холодильник.

Віра, донька Рити, діставала речі з пакетів, які принесла їй гостя – дружина дядька Олега, Марина.

– Тут є різне, – посміхнулась Марина. – Нове і від наших дещо. Я вибирала, що для дівчинки підійде. Все хороше і чисте.

– Спасибі вам, – подякувала Рита.

– Там у комору ми мішок борошна поставили, – сказав дядько Олег.

– Навіщо ж так багато?! – ахнула Рита. – У мене немає грошей, щоб вам віддати…

– Ми б раніше приїхали, але тільки дізналися, – сказав Олег. – Чому сама мовчала? Добре, сусід твій мене випадково побачив, все розповів про тебе. А грошей не треба. Я сестрі набагато більше винен. Вона мене виховувала, а потім уже ти народилася. Будеш багата – повернеш, а ні, значить, і так добре. Ми ж не в борг, а від щирого серця.

Тітка Марина допомагала розкладати продукти та готувати на стіл. Навколо неї так і крутилася радісна Вірочка.

Після сніданку усі чоловіки вийшли на подвірʼя.

– Треба оцінити масштаб робіт, – сказав дядько Олег. – Я ще пам’ятаю, де що лежало. Там у сараї інструменти мають бути.

Надвечір було переорано город, зроблено грядки, відремонтовано сарайчик…

– Завтра вранці всі на картоплю! – сказав дядько. – А зараз вечеряти й спати.

Сім’я дядька приїжджала до них регулярно. До зими відремонтували будинок, поставили нову огорожу.

Картопля першого ж року добре вродила.

– Ви ж стільки працювали, візьміть картоплі хоч собі! – сказала родичам Рита.

– Ні, – твердо відповів дядько Олег. – У нас все є. А ти продай, як вам забагато…

Родичі допомагали поки Рита не стала жити добре.

Дядько подарував їй швейну машинку, і вона, окрім основної роботи, почала шити на замовлення. Хоч і село, а бажаючі були.

– Ось тепер я спокійний, – сказав дядько Олег. – Все в тебе тепер добре. Але якщо що – обов’язково дзвони.

– Ви так говорите, ніби більше не приїдете! – ахнула Рита. – Я вас у будь-який час чекаю. Просто так, без речей і подарунків. І ще ми вас на весілля запрошуємо! Микола зробив мені пропозицію…

– Микола?! – здивувався дядько Олег. – Це той чоловік, якого я наймав город зорати? Значить, недаремно я його наймав. Вітаю вас…

Вся родина дядька Олега часто приїжджала до Рити, Миколи і Віри.

Іноді просто, як сюрприз, без приводу. Їм завжди були раді, та й без діла вони ніколи не сидять…

…Пройшли роки. Вірочка вже живе у місті. Її брат, Славко – син Рити та Миколи, живе з батьками в одному селі.

Діти обоє вже мають свої сім’ї.

У Рити та Миколи вже є три онуки. Гостей іноді буває ну дуже багато! Та тепер Рита за це зовсім не переживає. Є що на стіл поставити, чим пригостити велику рідню. Рита дуже щаслива…

КІНЕЦЬ.