Рита дуже хотіла встигнути народити, доки бабуся Марія ще жива!

Рита була її улюбленою молодшою ​​онукою. І Риті дуже хотілося, щоб бабуся подивилася і благословила її синочка так само, як і дітей її сестер. Відбувалося це трохи дивно, але в їхній родині так повелося давно.

-Ану-но, пиріг несіть, – клопоталась бабуся Марія, коли малюка новонародженого привозили з пологового будинку додому. – Так, так, над головкою пиріг тримайте. Навхрест пиріг хай ламають, нехай хрест завжди над його головою захистом буде. А ангели на всі боки стоять, поганим людям підійти не дають! А тепер, любі мої, рідненький, беріть по шматочку пирога, пригощайтеся! За здоров’я маленького!

Комусь ця сімейна традиція смішною здавався, але, як не дивно, багато з того про що говорила бабуся Марія, збувалося…

Але цього разу бабуся Марія зовсім заслабла.

Поглянувши на Риту, вона лише сказала дивну фразу:

-Нехай твій хлопчик буде нічним сторожем. Тоді він знайде своє щастя. Запам’ятай, Риточко!

І це були останні її слова…

…Микита народився гарним, здоровим хлопчиком.

І Рита з часом майже зовсім забула ці дивні останні слова улюбленої бабусі, які та сказала, глянувши на тоді ще вагітну Риту.

Та й загалом, що тут дивуватися – мабуть бабуся була вже не в собі…

Микита ріс чудовим хлопчиком. Жодних проблем з ним не було. Просто ангельська дитина. Вчився добре, що не попросиш – все одразу зробить.

Рита та її чоловік натішитися не могли.

Він закінчив інститут та влаштувався на престижну роботу.

Але через деякий час Рита помітила, що з сином відбувається щось дивне. Він став нервовим, дратівливим, хоч намагався це приховувати. Щоразу, коли Рита хотіла поговорити з ним, він намагався перевести все в жарт:

-Мамо, не хвилюйся, у мене все добре. Просто роботи багато, тимчасові проблеми. Я сам розберусь.

Якось Рита зустріла свою стару знайому в торговому центрі Наталю. Слово за слово, і раптом Наталка видала:

-Слухай, а твій то синок, красень твій Микитка, молодець! Ми ж із ним в одній фірмі працюємо. На нього начальниця наша око поклала, скрізь за собою тягає. Підвищення йому обіцяла, якщо правильно поводитися буде.

Вона правда, наша Валерія Олегівна, років на вісім за твого Микитку старше, ну та гаразд! Баба вона крута, не бідна, та й він схоже хороший!

-Та ти що кажеш, Наталю, Микита хлопець серйозний, він поки що ні з ким не зустрічається. Я б знала.

-Ну так, ну так, діло таке, молоде, мати іноді останньою все дізнається, – посміхнулася Наталка. – Ну ти не бери в голову, може, ми там чогось не зрозуміли.

Увечері Микита прийшов дуже засмучений. Рита хотіла його розпитати, але він раптом повідомив:

-Мама, батько, не хотів вас засмучувати, але в мене проблеми на роботі… Я вирішив звільнитися. Спробую знайти інше місце. Не спрацювався я з начальством.

-Ну що ж, синку, буває, – батько поплескав його по плечу. – Робота це справа така, не тільки професіоналом у своїй справі треба бути, а й з людьми вміти спілкуватися. Ти ж поки що досвіду життєвого набираєшся, так що дивися, якщо не маєш рації – повинись. А якщо… Загалом, з нерозумними працювати теж важко, вирішуй сам, синку.

Микита кивнув, і наступного ж дня повідомив, що написав заяву на звільнення. Але з пошуком роботи в нього щось не залагодилося і Микита дуже переживав.

Минуло ще кілька тижнів.

В той день Рита мила вікна в квартирі. Раптом на кухню зайшов її Микита і мовчки став на порозі.

Він глянув на матір і заявив:

-Мамо, я знайшов роботу. Так вийшло, що де були вакансії, мені чомусь відмовили. Коротше, не дивуйся, я поки попрацюю… нічним сторожем у дитячому садку. І паралельно шукатиму гарне місце. Ну ти сама подумай, не можу ж я жити за ваш з татом рахунок.

-Микитко, та як так?! – Рита аж присіла від несподіванки. – Ти ж мав престижну роботу і тепер отаке?! Вона не розуміла, що відбувається.

Рита хотіла заперечити, але раптом згадала дивні останні слова своєї бабусі Марії:

«Нехай він буде нічним сторожем. Тоді він знайде своє щастя…»

-Може це збіг? Але дуже дивний, – подумала жінка.

І Рита підтримала Микиту:

-Це твоє рішення, сину. Ми з татом у тебе віримо, гадаю, ти сам розберешся.

Цього разу Наталя сама їй зателефонувала:

-Привіт, Рито, ну що, бачиш, як справа повернулася! Не захотів твій Микита шашні з нашою Валерією Олегівною крутити. Ось вона його і почала виживати з роботи. Зі своїх зв’язків людей налаштувала, щоб його на роботу не брали. Містечко наше маленьке, ось як.

Як не дивно, але працюючи нічним сторожем, Микита раптом заспокоївся. Вранці приходив із роботи, зі сміхом розповідаючи, як матусі ведуть сонних малюків у садок, які вони милі.

А одного разу Микита навіть познайомився з дівчиною:

-Мамо, це Даринка.

Дарина Риті сподобалася. Зовсім дівчинка, вони з Микитою навіть схожі.

-Мамо, – підійшов Микита, провівши Даринку. – У неї син, Даринка його в садок, де я працюю водить.

Ось так. Єдиний син, все йшло, як по писаному. І раптом – нічний сторож, дівчина з дитиною…

Але вони порадилися з чоловіком, і вирішили – нехай буде, як буде. Нічого поганого Микита не робить.

На весіллі Микити та Дарини було багато народу. Маленький син Дарини йшов з ними, тримаючись за руку Микити.

Наталя зателефонувала Риті через тиждень:

-А твій Микитка молодець! Як зробив Валерії! З дитиною взяв, адже тато його Дарини – в адміністрації міста не остання людина. Тепер Микита і місце гарне отримає, а може, згодом, і Валерію Олегівну посуне… Молодець, не чекала, вітаю!

Рита подякувала за вітання.

Хіба кому поясниш, що Микита й знати не знав, хто батько Дарини. Він закохався, і хлопчика прийняв, як сина. Просто це був його шлях. Той, що передбачила йому бабуся Марія.

Коли здається, що все пішло не так, можливо в життя намагається увійти щось чудове, відчуваючи нас.

Випадковості не випадкові…