– Що з тобою Сашко, – спитав друг дитинства Андрій. – Сидиш похмуріше хмари? 

– А, нічого, все як завжди, – відмахнувся Олександр. – Знову мама з дружиною посварилися!

– Я тобі відразу казав, винаймайте квартиру, – роздратовано відповів Андрій. – А ти все грошей шкода, а життя-то вона зараз, зрозумій це!

– Так, я все розумію, – сумно відповів Сашко.  – Маму люблю, дружину люблю, чого їм не живеться разом?

– Наважуйся вже, роз’їдетеся і буде спокій, – пояснив Андрій. 

Сашко зітхнув. 

– Якби ти знав, – подумав він, дивлячись на друга. – Як це важко, взяти і поїхати від мами!

Рита клопотала на кухні. 

– Треба ще поквапитися, – підганяла вона себе. – Свекруха приїде і буде мені огляд процесу приготування їжі робити! 

Вона старалася: накрила на стіл, перемила весь посуд, який зранку батьки чоловіка залишили у раковині. Ніколи сама не лізла на сварку, називала свекруху Мамою і намагалася все терпіти, але останнім часом, це давалося все складніше і одного дня, вона не витримала і все висловила, так і вийшла ця сварка. 

– Я розумію вас, мамо, – сказала вона свекрусі. – Важко це, жінку чужу у своїй хаті прийняти, але ж це саме ви виростили і дали життя моєму чоловікові, якого я так люблю, чому ж ви в мені суперника бачите?

Ірина Вікторівна нелюбила невістку, вона щоразу намагалася їй довести, що вона не має рації, що не знає, як треба краще, що синові потрібна інша жінка. На слова невістки, вона відреагувала жорстко, образила її та виставила з кухні. Сашко та свекор, які нічого не підозрювали, сіли за стіл вже в спокійній атмосфері, сварка сталася тоді, коли чоловіків не було вдома, повечеряли. І на нещастя Рити, вечеря їм дуже сподобалася, про що чоловіки і повідомили господині будинку Ірині Вікторівни, чим ще більше її розгнівали.

Рита застигла на кухні, ще раз очима все перевірила, протерла і сказала собі: – Так, борщ готовий, котлетки, гарнір готовий, начебто все! 

Дзвінок у двері. – Встигла, – зраділа Рита. – Ура! 

Вона підійшла до дверей і відчинила їх, на порозі стояв чоловік Сашко. 

– Привіт, – усміхнулася вона йому. – Заходь, вечерятимемо! 

– Привіт, рідна, – цілуючи в щоку дружину, відповів Сашко. – Ти одна?

– Вже ні, – весело відповіла Рита. – Ти повернувся!

– Зрозуміло, – відповів він. – Я поговорити з тобою хотів, підемо в нашу спальню. 

– Підемо, звісно, – усміхнулася дружина. – Що сталося?

Сашко присів на ліжко і почав розмову: 

– Рито моя, ти знаєш, як сильно я тебе кохаю. Так само, як і тебе, я дуже люблю своїх батьків. І я не хочу вибирати між ними та тобою, розумієш? Тому, хочу попросити тебе, ні в якому разі не сварися з моєю мамою, знайдіть вже спільну мову, будь ласка, вам же нема чого ділити, вірно?

Рита мовчала, а потім підняла очі на чоловіка і сказала: 

– Я все розумію, але я теж не сталева. Як мені витримати все, що вона говорить мені? 

Сашко мовчав. 

– Знаєш, чесно, я подумала, що ти на переїзд від батьків наважився, – сумно сказала Рита. – А, виявляється, знову я повинна шукати підхід, що ж, гаразд, я люблю тебе і я ще спробую.

Рита вийшла зі спальні, закрилася в туалеті та заплакала. 

– Ну, скільки можна, – повторювала вона про себе. – Він від мами поїхати не хоче, а мені як?

– Не плач, – сказав Сашко через двері. – Виходь, будь ласка!

Рита вийшла, він обійняв її і сказав: – Якщо ти вважаєш, що мені легко, це не так. Давайте всі разом сядемо і поговоримо, мені теж дуже це все важко, добре, рідна? 

Рита кивнула головою.

Ірина Вікторівна одразу зрозуміла, що невістка готувала. Запах по всій квартирі був дуже приємний, смачний, вона перевдягнулась і зайшла на кухню. Усі були в зборі, на вечерю чекали тільки на неї.

– Ну, що цього разу зобразила, – сказала вона. – Давай, годуй нас, а ми оцінимо твою творчість! 

Сашко побачив, як від цих слів зіщулилася його дружина, як вона стримувала свою образу, мовчки наливала борщ, підносила всім тарілки. Так на Душі стало погано за неї, так неприємно і навіть соромно за матір. 

– Мамо, – Сашко взяв маму за руку. – Я тебе дуже люблю і дякую тобі за все, що ти для мене зробила! 

Ірина Вікторівна на мить затихла, захвилювалася і запитала: – Синку, а що сталося? Чому ти мені зараз про це говориш?

Сашко підвівся з-за столу, підійшов до Рити, обійняв її і сказав: 

– Мамо, Рито моя дружина, її я теж люблю! І я відмовляюся вибирати між тобою та нею, цього не можна зробити! Ти моя мати, вона моя дружина, мені важко бачити, як ви не ладнаєте, і батько теж від цього втомився. Невже не можна знайти спільну мову, подружитися, припинити змагатися з тією, що теж тебе дуже любить, ти думаєш їй легко?

Мама Сашка заплакала, витираючи сльози серветкою, вона почала говорити: 

– А хто подумав, як важко мені? Жили собі спокійно, ні ось, придумав одружитися і з ким? Вона не варта тебе, я тобі іншу дружину хотіла… 

Рита заплакала. Свекор Андрій Федорович довго мовчав, а потім підійшов до дружини і тихо сказав: 

– Ірино, ти забула, як важко тобі було від докорів моєї матері, і як важко мені було, коли в мені доводилося вибирати так, як зараз Сашку. Як ти не розумієш, що такою своєю поведінкою ти досягнеш одного, вони з’їдуть від нас і, цілком імовірно, від образи, яку ти їм завдала, приїжджатимуть до нас вкрай рідко, ти цього хочеш?

Свекор підійшов до Рити і обійняв її. 

– Андрію Федоровичу, я нікого образити не хотіла, – схлипуючи промовила Рита. – Слово честі. 

– Я знаю, моя люба, – відповів свекор. – Якщо хтось вважає, що чоловікам не важко, знай, люба, це неправда. 

– У чоловіків свої пережиття, – підтримав батька Сашко. – Глибокі і невичерпні!

Рита підійшла до Ірини Вікторівни, присіла поруч і сказала: – Ви вибачте мене, якщо я вас чим образила, адже я не хотіла…

– Відійди від мене, – різко сказала вона. – Знати тебе не хочу, ти всіх налаштувала проти мене, безсовісна! 

Із цими словами, Ірина Вікторівна вийшла з кухні.

Тиша повисла в кімнаті, якось так дискомфортно стало на душі у Рити, вона подивилася на чоловіка і свекра, один блідіший за іншого. 

– Як мені до неї достукатися, – запитала Рита у Андрія Федоровича, – Що можна зробити?

– Нічого, – сухо відповів він. – Вона сама на контакт не йде, нехай, а там подивимося. 

Сашко глибоко зітхнув і опустив очі.

Рита підвелася і вийшла з кухні. Вона підійшла до вітальні, де плакала свекруха, постукала і, не дочекавшись відповіді, увійшла. Свекруха сиділа в кріслі. Рита присіла поряд, обидві жінки мовчали.

– Щось дуже тихо, – сказав Сашко батькові. – Чи не сталося чого, може до них підемо?

 – Сиди на місці, синку, – рішуче відповів Андрій Федорович. – У тебе дружина розумна і моя також, домовляться, а якщо ні, поїдьте на орендовану квартиру. 

– Так, батьку, звичайно, – сумно відповів Сашко, – все це виносити вже більше нема сил. 

– Ні у кого більше немає сил, – резюмував батько. – Рита твоя теж не залізна, потерпить ще трохи та й кине тебе, сиди тоді біля матусі, бо так буде з кожною твоєю обраницею, якщо ти ще цього не розумієш! 

Сашко мовчав. Так соромно і важко стало йому перед батьком, перед Ритою, адже все так і є, Рита довго терпіти не зможе, вона розумниця, красуня, кине його і піде, а чому? Так, тому, що сміливості забракло перед своєю матір’ю за дружину заступитися. 

– Свари, свари себе, синку, – порушив роздуми сина батько, – правильно робиш, як я себе колись, тоді я вибрав дружину, і для тебе вибір має бути очевидним! 

Сашко опустив голову.

– Ну, – гордо почала Ірина Вікторівна, – чого прийшла? 

– Дякую прийшла вам сказати за все, – щиро почала Маргарита. – За досвід, за науку, за образи, які у кожного зараз в душі, у вашого чоловіка та сина теж. 

Свекруха мовчала. 

– Одного я зрозуміти не можу, мамо, – зі сльозами на очах сказала Рита. – Невже це ваше змагання зі мною, дорожче за спокій і щастя в будинку? 

Ірина Вікторівна засміялася: – Які змагання, люба? Чи тобі зі мною тягатися? 

– Ви мене не чуєте, – сумно сказала Рита. – І мені дуже важко від цього, вибачте за все!

Рита вийшла з вітальні, зайшла до спальні, дістала чемодан і почала складати свої речі.

– Не домовилися, – сказав Андрій Федорович. – Пам’ятай сину, якщо ти зараз не підеш разом із дружиною, вважай, що ти її втратив назавжди! 

Сашко поквапився до спальні.

– Що ти робиш, – запитав він дружину Риту. – Навіщо так?

– Я так більше не можу, Сашко, правда, все, – вигукнула Рита. – Сьогодні в готель, вранці знайду квартиру, ти зі мною?

Сашко обійняв дружину і сказав: – Звичайно! 

Вони зібрали речі дуже швидко, Сашко спустився вниз і все поклав у машину, щоб не зв’язуватися з готелем, вони винайняли квартиру на три доби. Рита поцілувала свекра, мовчки обняла свекруху і вони з Сашком зникли за дверима.

Коли в квартирі стало тихо, у вітальню зайшов Андрій Федорович і сказав: – Ти задоволена собою, люба, чи ще щось буде?. 

Ірина Вікторівна мовчала. 

– Я настільки добре тебе знаю, – почав Андрій Федорович. – Що вже кого-кого, а мене ти не проведеш, кажи, що буде далі?

– Нічого, – сухо відповіла вона. – Рита щойно забрала у нас сина. 

– У-у-у-у, – протягнув чоловік. – Це ж треба так все сприймати, ну давай, заспокоюйся, а потім ми поговоримо.

Ірина Вікторівна дістала дитячий альбом свого Сашка і почала гортати, вона дивилася і плакала, потім дістала мобільний телефон і зателефонувала Риті: 

– Рито, привіт! Я дзвоню тобі сказати, щоб ви не витрачали час на пошуки квартири, у мене подруга здає, я зараз їй подзвоню. 

– Дякую велике, Ірино Вікторівна, – відповіла Рита. – Не потрібно, ми вже знайшли і заселилися, у друга Сашка якраз двохкімнатна звільнилася, так що не переживайте. 

– Навіщо вам двохкімнатна, – здивувалася свекруха, – вам і однокімнатної вистачить, навіщо зайві гроші витрачати?

– Це ми самі вирішимо, – відповіла невістка, – гарного вам вечора!

– Важко? – спитав Андрій Федорович. – І неприємно, правда? 

Ірина Вікторівна мовчала . 

– Чому ж ти вирішила, – продовжив він. – Що вона тобі конкурент, вона дружина, а ти мати, наробила справ, усім погано зробила, ну що ж, тепер сиди і насолоджуйся своїм нібито спокоєм, якщо вони нам не скажуть адресу, я не здивуюсь! 

Ірина Вікторівна мовчала. Цього вечора вона більше не дзвонила ні невістці, ні синові, але сама дуже чекала на дзвінок.

Дні тяглися своєю чергою, і щоразу повертаючись у порожню квартиру, вона дуже шкодувала, що завдала стільки неприємностей своїй невістці. Сашко матері практично не дзвонив, хоча Рита сама його просила налагодити стосунки з нею. Йому було важко. Там на орендованій квартирі, він уперше в житті усвідомив, чим могли закінчитися всі ці сварки. Він був дуже вдячний батькові за ту пораду піти разом із дружиною.

Бачачи, як переживає чоловік, Рита не витримала та запросила батьків чоловіка у гості. Відчинивши двері і побачивши маму та тата, Сашко засяяв. А коли свекруха побачила який лад у сім’ї сина, вона заспокоїлася. 

– Спокій найдорожчий у світі, – такий тост сказав Андрій Федорович. – За те, щоб у нас у сім’ях був спокій! 

І всі цей тост підтримали.

КІНЕЦЬ.