Рішення мами мене здивувало і навіть обурило. Ну де в однокімнатній квартирі ще для неї місця знайти?!
Рішення мами мене здивувало і навіть обурило. Ну де в однокімнатній квартирі ще для неї місця знайти?!
Якось ввечері подзвонила мама.
— Олю, я таки вирішила: кидаю хату і переїжджаю до тебе! — заявила вона так рішуче, ніби квитки вже куплені.
Я мало не вдавилася чаєм.
— Мам, ну куди до мене? У нас з Ігорем одна кімната!
— А що мені робити? До Максима не поїду, невістка досі на мене сердита.
Ох, ця історія стара, як світ. Ще пару років тому Максим із Танею жили у батьківській хаті. Робота в них була, гроші були, планували будувати свій дім прямо на тій території. Але мама тоді стала впоперек:
— Не дам! Потім будете мене виживати!
Максим довго вмовляв, пояснював, що для всіх буде краще. Та де там! Врешті вони так посварилися, що Таня, розлючена до краю, сказала:
— Все, Максиме, пакуй речі, ми їдемо!
І поїхали. Спочатку на орендоване житло, а згодом і свій будинок за містом збудували. Гарний, просторий. Але з того часу Максим із мамою – як чужі. Раз на пів року зателефонує, пару слів скаже, і все. Мама ж, горда, перша миритися не хоче.
А тепер ось дзвонить і каже, що має їхати до мене.
— Мам, а може, спробуєш з Максимом помиритися? В нього ж будинок великий, місця вистачить.
— Не хочу! Він же сам на мене образився!
— Ну, взагалі-то ти його теж образила, коли відмовила будуватися… — починаю, але мама перебиває:
— То маю приповзти на колінах?
— Та ні, але просто поговорити…
— Ні! Вже вирішила!
Кладу слухавку і дивлюся на Ігоря. Він усе чув.
— Ну що?
— Ну, тепер мама хоче жити з нами.
Ігор лише мовчки проводить рукою по обличчю.
— Нам самим місця мало, а тут ще вона…
— Я знаю…
І що робити? Відмовити мамі — совість гризе. Прийняти — а де ми всі в одній кімнаті? І головне, як же її умовити помиритися з Максимом? Він же її син, не чужа людина…
Але як достукатися до маминої впертості?
КІНЕЦЬ.