Не поспішаючи заїхавши на парковку біля свого будинку, Віктор вийшов з машини і подався додому. У передчутті вечірньої зустрічі з Веронікою він вийшов з ліфта, відкрив ключем квартиру і увійшов. Дружина Катя, як завжди на кухні, знає, що в цей час чоловік приїжджає з роботи, щось розігріває чи готує. Катя на годину раніше приїжджає з роботи.

Віктор в хорошому настрої, лише трохи затьмарює його те, що зараз треба обманути дружину, але совість його не хвилює, просто вкотре треба вигадувати щось.

– Катю, привіт! Я прийшов, – знімаючи куртку в коридорі, гукнув Віктор.

– Привіт, давай руки мий і до столу, сьогодні голубці, – озвалася дружина.

Віктор у самому розквіті сил, сорок шість, та ще й найшло щось на нього, що він не може Вероніку забути навіть вдома. Вимивши руки, присівши за стіл, Віктор з апетитом почав уплітати голубці, не дивлячись у вічі дружині, промовив:

– Я поспішаю, Катю, треба повечеряти і їхати знову на роботу, у нас там аврал. Петрович не зможе без мене розібратися, привезли нові матеріали, треба терміново їхати на допомогу.

– Ти ж тільки з роботи і що без тебе там ніяк? – Здивувалася Катя.

– Точно, ніяк, а може, доведеться і на ніч затриматися. Так, швидше за все так і буде, – обманув чоловік, а дружина брала все за чисту монету.

– Вітя, а відколи ти став таким відповідальним, раніше на роботу з небажанням їхав? З чого раптом така відповідальність? Може зарплату пообіцяли підвищити, чи премію виписати, га? Роботи побільшало, а зарплата менша. Ти останнім часом мені все менше та менше зарплати приносиш?

Віктор мало не випустив виделку з рук, він і забув, що зараз майже половина зарплати йде на Вероніку, на кафе, а як інакше? Жінку теж потрібно розважати, незважаючи на те, що вона теж одружена, вони зустрічаються і причому не рідко, і вже протягом півроку.

– Цікаво, як Вероніка викручується перед чоловіком? Що вигадує? Ох і нелегко нам обманювати своїх домашніх, – якось не вчасно спало на думку Віктору.

– Так, Катю, зарплату поки що у нас трохи зменшили, але все це тимчасово, трохи потрібно почекати, все налагодиться, – викручувався чоловік.

– А може, тобі варто поміняти роботу, знайти з більш гідною зарплатою? Нам іноді й доньці треба допомагати, все-таки у неї дитина лише народилася.

– У мене робота хороша, Катя. Я ж сказав, це тимчасово, – вже роздратовано відповів він.

Він кинув погляд на годинник, вони з Веронікою повинні зустрітися о восьмій годині. Їй, звичайно, легше. А все тому, що у неї Павло працює охоронцем і йде на добу. Так що їй особливо і не доводиться викручуватися, буває іноді доводиться обманути, але поки що все гладко. Тому Віктор приїде до неї, і вони добре проведуть час, а можливо, й ніч. Вона навіть вже й сусідів не соромиться, зустрічається з Віктором у себе вдома. Правда не завжди, але буває, наприклад, сьогодні.

Вероніка свого чоловіка не любить, це в неї другий шлюб, живуть з Павлом років вісім. Спочатку начебто було все нормально, але не влаштовує її, що він простий охоронець, їй хочеться крутіше чоловіка з машиною. Тому й захопилася Віктором, хоча він звичайний інженер та фінансові можливості обмежені, зате грошей отримує в рази більше, ніж її чоловік, і дарує іноді подарунки, хоч і не дорогі. Віктор працює на великому підприємстві. Познайомилися випадково, на дні народження спільного знайомого, де вони були зі своїми половинками. Але весь вечір переглядалися, танцювали, і потім продовжили спілкування й досі.

Віктор поїхав, а Катя вимила посуд і уткнулася в ноутбук, потім заснула.

Чула, як прийшов чоловік, вона глянула на годинник, було майже шість ранку. Сьогодні субота, тому він ліг спати, вона теж задрімала. Встала Катя о восьмій ранку, ванна, сніданок. Вона чудова дружина, дбайлива, добра, тому й живуть вони з Віктором майже двадцять три роки. Вона вихована у добрій сім’ї, в молодості мати завжди їй говорила:

– До заміжжя донька, треба підходити дуже серйозно. Найголовніше жіноче завдання – правильно вийти заміж, тому що від цього залежить не лише твоє щастя, а й щастя чоловіка та майбутніх дітей.

– Ой, мамо, як ти серйозно все це підносиш. Усі живуть і не морочаться, – сміялася Катя.

– Ні, Катя, я тобі кажу прості істини. Дружина – це душа сім’ї, і від неї залежить гармонія у домі. Тільки від жінки в будинку залежить затишок та погода в сім’ї.

– Дякую, матусю. Я прислухаюся до твоїх порад. Хто, якщо не ти, мене навчить правилам сімейного життя.

І Катя дослухалася. Справді, у сім’ї все тримається на ній, вона не сварлива, вміє обходити і згладжувати гострі кути. Віктор любить дружину, його все абсолютно влаштовує у їхньому сімейному житті. Але ця – Вероніка… Закохався чи захотілося нових відчуттів? Друзі його не підтримують у цьому питанні, навпаки, Олексій-айтішник попереджає:

– Вітя, Катя недостойна такої підлості з твого боку. Вона класна дружина таких ще пошукати. Закінчуй ти з цією Веронікою, поки не пізно. Потім шкодуватимеш, не дай Бог дружина дізнається… А Катя тебе точно не пробачить…

– Олексію, ну звідки дізнається Катя? А з Веронікою мені подобається, вона на десяток років молодша за мене, дійсно нові відчуття …

– Я тебе попередив і не підтримую тебе, – наполягав друг.

Катя допивала каву, коли на телефон чоловіка, який він випадково і непередбачливо забув на столі, зазвичай телефон завжди був при ньому, надійшло повідомлення. Вона невпевнено відкрила, побачила фото, спочатку не зрозуміла, що це її Віктор в ліжку з якоюсь жінкою. Фото було не одне, і написано:

«Віктор, зустрічай мою дружину, тепер вона твоя. Я встановив камеру, і ви одразу засвітилися. Я виставив її за двері».

Катя нічого не зрозуміла. Знову і знову переглянула фото та застигла. Через деякий час остаточно зрозуміла, що до чого, робудила чоловіка і засунула його телефон.

– Що, Катю, хто дзвонить, що? – спросоння не розумів він.

– Подивися і все зрозумієш, – кинула вона  і зі сльозами пішла в кімнату, відчинила шафу і почала викидати речі чоловіка.

Взявши чемодан, вона абияк напхала в нього його речі і виставила в коридор до дверей.

– Катю, ти не так все зрозуміла, Катю, Катю, ну послухай мене, ти, я…

– А що тут розуміти, тут не треба нічого розуміти, тут усе зрозуміло. Ось сюди і йде півзарплати, треба ж подарунки купувати і … Ось і нічна зміна твоя … Іди. Бачити тебе більше не хочу. Прощати тебе не збираюся, навіть не проси, не пробачу.

Віктор відтягував час, зібрався, і стоячи в дверях кухні все ще на щось сподіваючись, говорив:

– Ну Катя, вибач, ну найшло щось. Катю, це просто інтрижка, давай вирішимо, що це безневинна інтрижка, ну з ким не буває. Я ж чоловік, ну буває так у чоловіків.

Його зупинив дзвінок телефону:

– Вітя, мене Павло виставив, виявляється, він нещодавно встановив камеру. Це все сусіди, це вони йому доповіли, що навпроти на майданчику. Віктор, я їду до тебе. Мені нема куди поїхати, родичів тут у місті немає, а подруга мене насварила, сказала – «Так тобі й треба».

– Ні-ні, не треба сюди. Не треба.

Катя зрозуміла, що це його пасія:

– Невже вона ще заявиться сюди до мене? Це вже буде вершина зухвалості, і я… – вона не встигла домовити, як у двері подзвонили.

Віктор машинально відкрив і застиг, за порогом стояла Вероніка з валізою та з великою сумкою.

Віктор взяв свою валізу і вийшов, зачинивши за собою двері.

-Вероніка, ти навіщо приїхала сюди? Тепер вже все скінчено, дружина мене не пробачить, – злісно говорив він, натискаючи кнопку виклику ліфта.

Катя дивилася у вікно кухні, як її чоловік допоміг укласти в багажник валізу та сумку Вероніки, а потім закинув свою та поїхали. Життя Каті впало. Вона плакала, плакала. Заспокоїлася і прийшла до тями через хвилин сорок.

Потім вона образилася на себе.

– Чому я так плачу, не вартий він моїх сліз і переживань. Так, не чекала я зради від чоловіка, але краще вже відразу дізнатися, чим жити в незнанні багато часу, все одно колись усе розкрилося б. Ще каже, безневинна інтрижка. Ні Вікторе, невинних інтрижок не буває, буває зрада, – переконувала себе вона.

Вона була рада, що сьогодні субота, на роботу не треба, вона все обміркує за вихідні та вирішить, як далі жити.

Минув час. Катя навчилася жити без Віктора, подала на розлучення. Але як тільки він дізнався про майбутнє розлучення, відразу примчав до неї, зателефонувавши заздалегідь:

– Катю, я тут унизу, я піднімуся, вислухай мене будь ласка.

– Гаразд, вислухаю.

Коли відчинила двері, Віктор стояв пониклий, сам не свій, якийсь втомлений.

– Катю, прошу тебе, давай не будемо розлучатися. Все-таки стільки років прожили разом, донька в нас і внучка вже. Прошу тебе. З Веронікою я не житиму, вона зовсім інша, вона тільки просить і просить, живемо на орендованій квартирі. Я розумію, квартира це твоя, бабуся твоя, як у воду дивилася, зробила «дарчу». А я навіть і не припускав, що буду в такому незручному становищі. Мене навіть друзі засуджують та не розуміють. Катя, я тебе дуже люблю. Я це зрозумів, я зрозумів, що тебе тільки люблю. Давай почнемо життя із чистого аркуша.

– Говориш із чистого аркуша? А куди подіти зраду, мою образу? Жила заради тебе та доньки, а тепер я живу без тебе. І знаєш, у мене виходить, і в те, що ти любиш мене, я вже не вірю. Просто нема куди йти?

– Катю, вибач, слово честі, люблю тільки тебе і обіцяю…

– Ні Вітя, найцінніше і найщиріше в житті, це не «я тебе кохаю», а просте – «я з тобою». Ти забув, коли ми з тобою говорили тоді, давно. А я з тобою завжди була поряд – коли тобі було погано, коли ти нездужав тяжко, коли ти мав великі проблеми. А тепер я не з тобою. Тепер ти з нею, ось і живіть як хочете. Вибачення у мене більше не проси. І може колись і пробачу, але не зараз. Бувай і прощавай.

КІНЕЦЬ.