Рідний син заявив, що має свою сім’ю, тому нам з батьком він допомагати не буде. Ось і виростили помічника, який і склянку води на старості не принесе.

Воду там на цю тему каламутить невістка, я не маю сумніву. Але й сина не виправдовую, у нього своя голова на плечах є, і врешті-решт це невістці ми ніхто, так, просто знайомі, а йому батьки.

За кілька років шлюбу син дуже змінився. Став кожну копійку рахувати, всі розмови лише про гроші. Адже раніше він таким ніколи не був.

Коли син одружився, ми з чоловіком подарували йому квартиру. У чоловіка була двокімнатна від батьків, яку ми здавали. Непоганий додатковий дохід виходив, але коли син заявив про швидке весілля, вирішили, що віддамо квартиру молодим.

Зняли усі свої накопичення, зробили там ремонт, усе відмили потім та закрили квартиру до весілля. Думали, що молоді будуть задоволені.

Син наче подарунку зрадів, а от реакція невістки мені не сподобалася. Точніше спочатку вона зраділа, але після перегляду квартири сиділа з кислою міною.

– Можна було й порадитись, коли ремонт робили, мені там все не подобається, – заявила вона нам.

Я хотіла сказати, що їй, мабуть, більше до душі той чудовий набір каструль, який подарували її батьки, але промовчала. Не хотіла так одразу стосунки псувати.

Розписалися вони та через деякий час син втратив роботу. Ми з чоловіком ще працюємо, тож стали допомагати молодим.

Невістка працювала, але працювала десь у бюджетній установі, де зарплата явно не призначена, щоб утримувати родину.

Син сидів без роботи, ми підкидали йому гроші, привозили з дачі продукти. Невістка ж навіть дякую жодного разу не сказала, все сприймала, як належне.

Я з нею намагалася не спілкуватися, дуже вже вона мене дратувала своєю поведінкою. Що для людини не зроби – все сприйматиме з кислою міною, то їй не так, це не так.

Син роботу тоді шукав довго, у його сфері тоді багато компаній позакривалося. А тут ще в невістки мізків вистачило залетіти.

Сама отримує копійки, чоловік без роботи, а вона в положенні – розуму багато. Причому її батьки молодим не допомагали, вони самі гроші ніколи не мають.

Але дякувати Богу, син роботу знайшов до того, як його дружина в декрет пішла. Хоча ми ще продовжували допомагати якийсь час, поки він там освоювався та отримував не надто багато.

До народження дитини подарували молодим грошей на дитячий гарнітур – ліжечко, комод – пеленальний стіл та шафу. Навіть почули від невістки “дякую”.

Загалом, з моменту весілля сина ми вигребли всі свої фінансові запаси та накопичень у нас не залишилося. А пів року тому чоловіка попросили із роботи.

Чоловік мав інфаркт, відкачали, але він місяць лежав у лікарні. Він вже пенсіонер, от його під пристойним приводом, що не треба перетруджуватися, з роботи й попросили.

Чоловік на пенсії, я працюю, начебто потихеньку справляємося з усім. Чи багато нам грошей треба? Але нещодавно нас дуже затопили.

Сусіди зверху алкоголіки, з них і взяти нічого, а затопили серйозно. Вони влітку навіщось батареї розкрутили, і коли пробні запуски були, вся ця вода ринула до нас.

Всі шпалери відвалилися, підлога здулася, частина меблів під заміну, частина техніки під заміну. Загалом якийсь кошмар. І збитки ніхто не покриє.

Але жити якось треба, тож попросили допомоги у сина. Як мінімум допомогти руками, навіть не грошима. Але він відмовив, та ще з яким формулюванням.

– Я вам допомагати не можу, маю свою сім’ю. Мені дружині та дитині час приділяти треба, і грошей вільних немає, – заявив син і навіть не приїхав.

Довелося просити про допомогу племінника, який без питань приїхав, допоміг чоловікові із підлогою, і меблі рухати. В одній кімнаті вони вже закінчили.

Чоловік сказав, що син більше не отримає жодної копійки, якщо він нас своєю сім’єю вже не вважає, то нехай розраховує тільки на тих, хто нею є.

Жорстоко? Можливо. Але й син нас дуже скривдив. Ми допомагали не з думкою “мусимо”, а, тому що ми сім’я. Але він, як виявилось, так не вважає.

КІНЕЦЬ.