Рідна сестра мого чоловіка прийшла до нас на Водохреща. Я накрила стіл, все, як годиться, але поведінка Карини мене якось насторожувала. Було помітно, що прийшла вона не для того, щоб святкувати.

Звісно, я відлучалася на кухню, щоб подавати гарячі стави. Саме в цей моменти, як я вже згодом зрозуміла, вона з Дмитром і прокрутила цю “аферу з грошима”. – Як ти міг? Я нічого не маю проти, але я також маю бути в курсі таких подій. Це наші спільні гроші, – обурювалася я коли Карина вже покинула наш дім.

– Дмитре, ти серйозно? Всі наші заощадження? – мої слова прорізали вечірню тишу.

Чоловік стояв біля кухонного столу, опустивши голову. Він уникав мого погляду, але я бачила, як напружено стиснулися його пальці. Я тільки що дізналася, що він позичив наші гроші своїй сестрі Карині, яка знову потрапила в якусь халепу.

– Вона ж моя сестра, Уляно, – мовив він нарешті, – Вона зараз у скрутному становищі. Їй потрібна допомога.

– Скрутному становищі? – я відчула, як закипає обурення.

– Це вже втретє за цей рік, Дмитре! Скільки ще разів ми будемо її рятувати?

Карина завжди була доброю людиною, але її наївність межувала з безвідповідальністю. Цього разу вона вплуталася в стосунки з чоловіком, який обіцяв їй золоті гори, а в результаті просто залишив з боргами.

– Ти мав хоча б порадитися зі мною! Це ж наші гроші! Ми збирали їх для дітей, на непередбачені витрати. А якщо завтра щось станеться? – я відчула, як мені стає зле.

Дмитро зітхнув. – Я знаю. Але вона обіцяла повернути. Вона зараз шукає нову роботу, і як тільки зможе то все поверне до копійки…

– Обіцяла, обіцяла… А якщо не зможе? Ми залишимося з порожнім рахунком. Ти хоч усвідомлюєш це?

Тієї ночі я довго не могла заснути. В голові крутилося одне й те саме: що робити, якщо ми самі опинимося у фінансовій скруті? Я не могла позбутися думки, що це несправедливо. Чому через її помилки повинні страждати наші діти?

Наступного ранку я вирішила діяти. Я попросила Дмитра знову сісти зі мною поговорити.

– Дмитре, я розумію, що це твоя сестра, і ти хочеш їй допомогти. Але ти не мав права приймати таке рішення без мене. Ми партнери, сім’я. І я не хочу, щоб це зруйнувало наші стосунки.

Він кивнув, хоча виглядав спустошеним.

– Я зроблю все, щоб повернути ці гроші. Я поговорю з нею. Але, Уляно, вона справді зараз у відчаї.

Я зітхнула. – Гаразд. Але я хочу, щоб ти поговорив з нею і чітко домовився про строки повернення. І більше жодних рішень за моєю спиною. Обіцяєш?

Він кивнув. Але навіть після цієї розмови мені було тривожно. Я знала, що Карина добросердна, але її легковажність уже кілька разів ставила нас у незручне становище. Чи справді вона поверне ці гроші? Чи це знову ляже тягарем на наш бюджет?

А як би ви вчинили на моєму місці? Чи варто було погодитися на допомогу, чи наполягати на тому, щоб гроші повернули негайно? Поділіться своїми думками.

Джерело