Зовсім нещодавно наша мама занедужала, на жаль.

Моя рідна сестра Людмила живе в її містечку, але далеченько від нашої мами.

Так склалося наше життя, що ми з чоловіком живемо в столиці.

Людмила моя молодша за мене, у неї чоловік та донька 20-ти років, а в мене теж чоловік і двоє дітей.

Дітям моїм 12 і 15 років, адже ми з чоловіком спочатку заробляли на своє житло, а потім вирішили стати батьками.

Останні роки склалося якось так, що моя рідна сестра мамі допомагала фізично, а ми з чоловіком допомагали їй грошима, по своїх можливостях, звичайно, оскільки живемо далеко і часто приїжджати не могли.

А нещодавно мама наша занедужала, була в стаціонарі досить таки багато часу.

Ми з чоловіком оплатили все, а сестра сказала згодом, що забере маму поки до себе, а згодом їй стане краще і вона повернеться додому.

Ми з чоловіком перевезли мамині речі до сестри, а самі поїхали додому.

Наступного дня мені вже подзвонила Людмила:

– Ну раз я забрала маму до себе, то вже й доглядатиму її. Сама розумієш, а хто батьків доглядає – тому і батьківський дім дістається, так давно вже між людьми повелося. Тому я догляну нашу маму, а ти відмовся від її квартирі. Тільки ти сама їй про це скажи, щоб вона на мене оформила дарчу вже зараз.

Я дуже здивувалася, адже мамі скоро стане краще.

Я вірю, що вона скоро повернеться додому, та й їй всього 65 років, вона ще гарна жінка, та й зовсім вона не стара.

Як це я мамі можу спокійно сказати, що ми вже почали спадок ділити?

Я Людмилі сказала, що поки ще рано говорити про те, хто кого доглядатиме, та й мама скоро повернеться до себе додому.

А через тиждень Людмила мене знову набрала, сказала, що стало гірше, а не краще і таки треба сестрі доглядати нашу неньку, адже сама вона жити не зможе.

Я  сказала своїй сестрі, що подумаю, а наступного дня ми з чоловіком ще зранку були в квартирі сестри.

Мама вийшла весела і бадьора, була рада бачити мене, а сестра дуже здивована була, почервоніла.

Виявляється, мамі стало краще і вона попросила, щоб я її відвезла додому, вона хоче повернутися до себе, адже її улюблений котик зараз в сусідки, вона скучила за ним, а вдома і стіни гріють.

Людмила якось так зовсім недобре подивилася на мене, але я вирішила нічого не казати мамі, не хотіла псувати їй настрій, не хочу, щоб вона знала, що донька вже її квартиру ділить.

Виявляється моя племінниця, дочка Людмили, заміж збиралася виходити, от і Людмила й хотіла, щоб мамина квартира її доньці дісталася вже зараз.

Прикро, звісно, після такого.

Але я хочу, щоб мама жила в себе вдома.

А племінниця мене таки на весілля своє не покликала, Людмила й досі зі мною розмовляти не хоче.

Ну й нехай, аби в мами все було добре!

От як так може вчинити рідна людина?

Що далі можна чекати від сестри?

КІНЕЦЬ.