Нещодавно я познайомився з однією цікавою жінкою Ларисою. Професія її теж не менш цікава. Вона бібліотекар. Знаю, що зараз багато чого можна знайти в інтернеті, аде я старомодний та надаю перевагу паперовим носіям інформації. Так ми й познайомились, я прийшов у бібліотеку, де працювала Лариса, ми розговорилися.

Жінка виявилася цікавою багатогранною особистістю. Чоловік її був професором, уже давно помер та Лариса самотужки виховувала сина. Коли я познайомився з хлопцем, то побачив слухняного маминого синочка. Орест не відходив від мами ні на крок.

Згодом я став свідком його дорослішання та уже через декілька років після того, як ми з Ларисою одружилися та я став його вітчимом, Орест познайомив нас зі своєю дівчиною. Марина виявилася більш повороткою, ніж Орест, вони були дуже цікавою парою. Напевно, дівчина щось у ньому побачила, раз погодилась вийти за нього заміж.

Хлопець виявився зовсім не пристосованим до життя без мами та часто консультувався з нами по телефону по різних питаннях.

Одного разу трапився доволі кумедний випадок. У нас якраз були в гостях моя сестра з чоловіком та до мене зателефонував Орест, він був дуже схвильований. Лариса відразу вихопила слухавку у мене з рук та запитала чим вона може допомогти сину, але Орест сказав, що лише я можу йому допомогти.

Лариса мовчки передала мені телефон та стала прислухатися до того, що говорить її чадо. Та там і прислухатися не потрібно було, він на емоціях почав пояснювати що його хвилює:

– Ну я прям не знаю, вона щось хоче, а я цього не вмію, дядьку Олег, допоможіть! Мене ніхто цьому не вчив!

Лариса вся почервоніла, сказала, щоб я йшов розмовляти в іншу кімнату. Сама ж почала щось хаотично пояснювати моїй сестрі з її чоловіком, а потім обережно послідувала за мною.

Як згодом з’ясувалося, Марина просила Ореста відкрити їй консерву, бо вона боїться поранитись. Довелося мені по відеозв’язку розповідати хлопцю як це робити. На щастя, обійшлося без травм.
Та ми ще довго згадували цей випадок.

КІНЕЦЬ.