Довго думала, писати цю історію чи ні. Вирішила поділитися та прислухатися до порад. Справа у моїй подрузі. Ми з нею з першого курсу разом, дружимо 15 років. Вона чудова подруга, завжди прийде на допомогу, ніколи не зрадить. Загалом, не про це. Їй 33 роки, і в неї не складається особисте життя. І я просто не знаю, чим їй допомогти.

Вона із забезпеченої родини, як і я. Але в моїй родині завжди головна була мама, вона утримувала родину, а в її рожині тато був головним годувальником. Тато її вивчив, купив квартиру, машину, влаштував на хорошу роботу, в іншому вона вже сама добивалася підвищення та працює добре та цінується на роботі на держслужбі. Але батько за східною культурою, мама українка.

Моїй подрузі завжди було важко кудись вийти, хоч батьки в сусідньому місті живуть. Ми приїхали на навчання у наше місто та залишилися жити тут. Батьки наші мешкають там. Все навчання в університеті вона говорила, що лягати спати треба о 9-й, але ми йшли гуляти.

Час йшов. У моєї подруги завищені вимоги до чоловіків. Це не таке, це теж і ніякі докази про те, що він порядна людина не переконували. Було в неї кілька одружених коханців. Ось начебто вона одразу обирає безперспективні стосунки. Жодного хлопця не було. А прямо стосунків у повному розумінні цього слова не було взагалі.

А ще у неї жахливий характер із хлопцями: вчасно на повідомлення не відповів істерика, не подарував квіти істерика. Заводиться дуже легко на рівному місці. В іншому вона розуміє, що у неї проблеми із запальністю, але нічого з цим вона робити не хоче і каже, що винна хвора щитовидка.

Апогеєм була ситуація недавня. Ходили ми поїхали до нашої подруги на весілля. Вона передостання з нас вийшла заміж. Остання моя подруга лишилася. Так от, вона сиділа з такою кислою міною, що все нижче її, хлопці сільські, як вона замерзла і букет не хотіла йти дарувати, а коли ми її вмовили, стояла знову-таки з кислою міною. А потім під впливом вина почала плакати і сказала, що її батько не дає їй вийти заміж. І що вона хоче, щоби він помер.

На наші розпитування вона відповіла, що втомилася від того, що їй все життя нічого не можна було. Що вона не уявляє, як вона приведе когось до тата, що він завжди буде незадоволений. У відпустки вона їздить і вони з мамою не говорять татові, щоб він не бурчав. Ремонт вона вдома почала робити, то тато знову незадоволений, машину вона купила, тато сказав: «а чому цю, а не краще».

Я розумію, що він дуже складна людина, але їй уже не 15 років. Вона вважає, що її жахливий характер через нього. Що він ніколи не казав, що любить її, що якщо його не буде, вона вийде заміж.

На наші із чоловіком заперечення, що їй уже 33 роки і вже давно вона сама формує свій характер, була відповідь: «хочу, щоб його не було!». Я була в шоці. Мій тато помер раптово 3 роки тому, я знаю цей біль, він не пройшов ні на секунду. А ще батько її зараз не працює, вже вік.

Зараз працює мама, а тато допомагає по будинку, який він сам побудував свого часу для своєї сім’ї. Тож тепер подруга каже, що тато нічого не робить і її бідній мамі важко. Батько сидить на її шиї. А те, що мама не працювала ніколи вже забулося. А те, що він усе життя для них усе робив, не згадується.

Загалом, я не знаю, як до неї достукатися. Я їй радила сходити до психолога, це не нормально. Вона начебто погоджується, а потім все за новою. Мені дуже хочеться, щоб подруга вийшла заміж. Але в неї стільки комплексів та проблем у голові, що мені страшно.

А ще вона каже, що заміж хоче, але настільки звикла жити одна, що має свій розпорядок, вона працює довго, потім від тренувань ніколи не відмовиться, від косметологів та іншого. Що для чоловіка те й часу та місця не залишається. І міняти своє життя вона не готова. На мої заперечення, що у будь-якому разі треба буде підлаштуватись хоч у чомусь, вона каже: «нехай чоловік підлаштовується». Загалом, якесь ходіння по колу. Мені дуже хочеться їй допомогти, але я не знаю, чи можу я це зробити?

КІНЕЦЬ.