– Раз твоя Інна на мерседесі їздити буде, то збирай свої речі і їдь до мене, синок, – сказала я в слухавку Дмитрику. Ну хіба так робиться? Вона ж опустила мого сина до плінтуса. Вже їй та автівка потрібна була?

Син із невісткою і її дочкою від першого шлюбу жив окремо. Спільних дітей у них поки немає, хоча це теж мене сильно турбує. Але зараз питання в іншому.

Раніше Дмитро їх забезпечував. Інна працювала звичайним перукарем, але важливі покупки робив Дмитро. Тепер усе змінилося. Інна відкрила свій салон краси, і скажу відразу – не без допомоги Дмитра. У мого сина зараз деякі проблеми по роботі, і так виходить, що Інна наразі утримує сім’ю.

Але замість того, щоб підтримати чоловіка, вона купує собі нову автівку з салону. І це в той час, як Дмитро їздить на такій, що постійно ламається. Могла б йому купити, але ні – собі коханій.

Ось я і сказала Дмитру, щоб не принижувався і з’їхав від неї до мене. Дмитрик так і зробив, але Інні це не сподобалося. Вона винить у всьому мене, не розуміючи, що сама цю кашу заварила.

Я чекала на сина з розпростертими обіймами. Він приїхав із двома сумками, видно, поспіхом збирався.

– Мам, це не назавжди, – одразу сказав, ніби виправдовуючись.

– А я й не кажу, що назавжди. Просто трохи відпочинеш від цієї несправедливості.

Дмитро лише зітхнув. Я дивилася на нього й не впізнавала. Він, мій сильний, упевнений у собі хлопчик, сидів переді мною понурений, ніби програв якусь важливу битву.

– Вона хоч телефонувала? – спитала я, хоча й так знала відповідь.

– Так… Але ми не сварилися, просто поговорили.

– І що? Вона вважає, що зробила правильно?

– Мам, ну це її гроші, вона має право.

– Дмитре! – не стрималася я.

– А ти? Ти не заслуговуєш на нормальне ставлення? Ти ж у неї не на утриманні, просто зараз такий період. Так вона мала б підтримати тебе, а не витрачати на себе.

– Ми домовилися, що кожен витрачає, як хоче.

– Ага, поки ти заробляв, витрачав на неї, а як у тебе тимчасові труднощі – вона тобі чим допомогла?

Дмитро замовк. Я бачила його сум в очах.

– Мам, не хочу це обговорювати.

Я й сама розуміла, що зараз краще не тиснути.

Наступного дня зранку, тільки я встигла заварити каву, подзвонила Інна.

– Дмитре, відкрий, – почула я голос сина з коридору.

Вона таки приїхала.

Стояла на порозі впевнена, гарно вбрана, з манікюром і зачіскою.

– Добре спав? – холодно спитала вона в Дмитра.

– Та нормально.

Я стояла поруч, дивилася й чекала, що буде далі.

– Це все через твою маму?

– Інна метнула на мене погляд.

– Це через тебе, Інно, – відповів я за сина.

Вона пирхнула.

– Дмитре, я не розумію, що сталося. Я купила машину за власні гроші.

– Я не про машину, – вперше за весь цей час підвищив голос син.

– Я про ставлення. Я допомагав тобі, коли ти відкривала бізнес, підтримував, коли тобі було важко. А зараз ти просто живеш для себе.

Інна стиснула губи.

– Ти хочеш сказати, що я не дбаю про сім’ю?

– А ти сама як вважаєш?

Вона не одразу знайшлася, що відповісти.

– Ми так не домовлялися, – сказала врешті-решт.

– Значить, домовленості змінилися, – Дмитро дивився на неї спокійно, але твердо.

– І що тепер? Ти хочеш розлучення?

Я отетеріла.

– Я хочу, щоб ми говорили про важливі речі, а не ховалися за грошима, – відповів Дмитро.

Інна мовчала. Я бачила, що вона не чекала такої розмови.

– Гаразд, – нарешті сказала вона.

– Я подумаю.

Вона розвернулася і пішла.

Я зачинила двері й подивилася на сина.

– Думаєш, вона зміниться?

– Не знаю, мам, – зітхнув він. – Але я не хочу більше мовчати.

Я була задоволена його словами. Хоча в душі мене все ще мучило обурення. Чому зараз так? Чому чоловіки повинні терпіти, коли жінка починає заробляти більше й при цьому не шанує чоловіка? Адже колись було інакше.

А як ви вважаєте, хто тут має рацію? Інна, бо це її гроші, і вона має право витрачати їх на себе? Чи Дмитро, який колись допоміг їй стати на ноги, а тепер заслуговує на підтримку?

Джерело