Коли я дізналась про вагітність та сходила на УЗД-обстеження, то батько моїх діток-двійняток відразу зник у невідомому напрямку. Тож народжувала я хлопчиків сама, без жодної підтримки зі сторони сильної статі.

Та, звичайно, не було іншого рішення. Хоча вже тоді я усвідомлювала, як важко мені буде, скільки клопотів попереду. Та морально я готувалась до того, що надалі доведеться все тягнути на собі.

Можете уявити, як мені було одній із двома дітьми. Навіть елементарно вийти на прогулянку – забирало багато часу та сил. В нашому п’ятиповерховому будинку не було навіть ліфта, тому самій соватись із величезною коляскою – таке собі задоволення. Поки все знесу, то триста разів туди-сюди піднімаюсь. І це повторювалось кожен день, безкінечно. Попри погодні умови, попри втому.

Бачили б ви, якою щасливою я була, коли мої маленькі розумнички почали ходити ногами. Я не могла натішитись, що ми так швидко ростемо. Невдовзі могли самі ніжками на прогулянку виходити.

Та як би я не старалась бути ідеально мамою, заміняти дітям батька, то не виходило. Не вистачало в домі міцної чоловічої руки і це було помітним. Навіть диван стояв у розібраному вигляді більше ніж місяць.

Ну от я домовилась, що прийде майстер та допоможе нарешті виконати цю роботу. Прийшов доволі молодий чоловік, почав виконувати свою безпосередню роботу, а я пішла займатись своїми справами на кухню. Аж чую: мої хлопці сміються, аж заливаються.

Заглянула непомітно до кімнати, а там майстер моїм хлопцям якісь байки розповідає. Ще й така міміка кумедна. Мені самій смішно стало. Володимир (про його ім’я дізналась пізніше) так посміхався, що мені здавалось, ніби це найщиріша усмішка у світі.

Тому по закінченню роботи я і вирішила молодика запросити на чай із власноруч приготовленим тортом. Під час розмови він опустив очі та промовив:

– Я теж за своїми хлопчиками сумую…

– А де ж вони? Десь далеко?

– Так, настільки далеко, що ніколи звідти не повернуться. Один нещасний випадок і стільки горя.

Нашу сумну паузу порушили сини, які захотіли пограти з гостем.

А взагалі після того дня ми продовжили спілкування і дедалі частіше збирались на ось такі душевні чаювання.

КІНЕЦЬ.