Одного дня мій чоловік Славік несподівано вирішив, що я маю поїхати за кордон на заробітки. У той час ситуація в країні була складною: комунальні платежі, харчування, витрати на навчання доньки — ми ледь зводили кінці з кінцями. Хоч я й погоджувалася з його словами, але їхати не хотіла.

Я до останнього сподівалася, що зможу знайти добре оплачувану роботу вдома, але реальність змусила мене зібрати речі та вирушити до Італії разом із донькою Соломійкою.

На щастя, в Італії мене зустріла моя тітка, яка вже багато років жила там. Вона допомогла нам із документами, влаштувала мене на хорошу роботу й надала дах над головою. Тітка виявилася справжньою підтримкою, і ми з Соломійкою були їй дуже вдячні.

Знання іноземної мови значно спростило наше життя. Я швидко адаптувалася до нових умов і зрозуміла, що не все так страшно, як здавалося спочатку.

Перший час Славік допомагав нам фінансово, але пізніше я почала заробляти достатньо, щоб відмовитися від його підтримки. Не хотіла, щоб він через нас чимось жертвував.

Минуло кілька місяців, і ми з донькою звикли до нового місця. Проте бажання повернутися додому не полишало мене. Славік продовжував переконувати, що ще зарано їхати назад, радячи залишитися й працювати, щоб забезпечити майбутнє. Але одного разу він зателефонував із несподіваним проханням:

— Кохана, мені запропонували купити чудову машину, але грошей трохи не вистачає. Чи могла б ти вислати мені 9 тисяч євро?

— Славік, ти що? Звідки в мене такі гроші? Мені ще пів року працювати, щоб назбирати таку суму, — відповіла я.

— Ну, позич у своєї тітки, — наполягав він.

— Як я можу її про таке просити? Вона й так багато для нас зробила. Я навіть не піду до неї з цим.

Славік кинув слухавку, навіть не дослухавши мене до кінця. Його реакція здалася мені дивною. Коли я намагалася передзвонити, він не відповідав кілька днів поспіль. Мене це дуже тривожило, і я вирішила з’ясувати, що відбувається.

Я зателефонувала нашій сусідці Світлані, щоб дізнатися, чи все в порядку вдома. Але те, що вона сказала, стало для мене справжнім шоком:

— Оксано, ти нарешті обізвалась! Я вже думала, де ти зникла.

— Славік не казав тобі, що я на заробітки поїхала?

— Та я боюся щось питати в нього. Щодня водить до хати якихось жінок. Чую за стіною, що там робиться… Оксано, мені тебе дуже шкода.

Мені було важко повірити в почуте. Раптом усі шматочки пазла склалися: Славік, мабуть, переконував мене поїхати за кордон, щоб мати свободу. Його прохання про гроші, ймовірно, було не для машини, а для чогось зовсім іншого.

Тепер я не знаю, як діяти. Повернутися в Україну, щоб з’ясовувати стосунки, я не хочу. Але й на відстані вирішити це неможливо.

Ця історія була написана на основі правдивих подій, поділених нашим читачем. Будь-які збіги з реальними іменами чи місцями є випадковими. Усі фото в статті використовуються як ілюстрація.

КІНЕЦЬ.