Рано-вранці у Марії Петрівни задзвонив телефон: дочка Галина плакала, що чоловік пішов від неї до іншої жінки. Марія Петрівна, сімдесятирічна і навчена роками суддя, суворо порадила дочці жити далі, навіть на мить не засмучуючись із цього приводу.

Галина ж відчайдушно намагалася повернути чоловіка, навіть звернулася до шахрайки-чаклунки, яка пообіцяла повернути його за гроші.

Подруги і мати радили Галині радіти, що вона позбулася ненадійного чоловіка, але жінка стежила за чоловіком скрізь і незабаром дізналася, що він пішов від неї до якоїсь Валентини.

Галина спробувала поговорити з новою пасією чоловіка, але Валентина зарозуміло відкинула її, а чоловік холодно відмовився повертатися і навіть говорити з нею.

Через півроку, проведених у пошуках себе Галина знайшла задоволення у проведенні часу наодинці із собою; вона багато почала подорожувати, відвідувати гарні ресторани та снідати з подругами у кав’ярнях.

Буквально за тиждень до чергової подорожі колишній чоловік Галини з’явився знову, просячи пробачення та грошей для початку нового життя у селі.

Галина з силою та гідністю відкинула його, не дозволивши повернутися у своє життя. Вона дала йому гроші на дорогу до села, сказала, щоб він більше ніколи не повертався, і відчула, як разом із чоловіком зрадником від неї йдуть усі негативні емоції

Мудрість матері та знову здобута незалежність допомогли Галині пройти через болісний етап у її житті та привести її до любові до себе та набуття нових життєвих сил.

КІНЕЦЬ.